Історії про українських захисників. Старший мічман Олександр Бойчук — командир бунтівного тральщика «Генічеськ»

31 березня 2020, 17:15 | ID: 56652
Історії про українських захисників. Старший мічман Олександр Бойчук — командир бунтівного тральщика «Генічеськ» Історії про українських захисників. Старший мічман Олександр Бойчук — командир бунтівного тральщика «Генічеськ» Історії про українських захисників. Старший мічман Олександр Бойчук — командир бунтівного тральщика «Генічеськ» Історії про українських захисників. Старший мічман Олександр Бойчук — командир бунтівного тральщика «Генічеськ» Історії про українських захисників. Старший мічман Олександр Бойчук — командир бунтівного тральщика «Генічеськ» Історії про українських захисників. Старший мічман Олександр Бойчук — командир бунтівного тральщика «Генічеськ»

Головний старшина дивізіону надводних кораблів старший мічман Олександр Бойчук до служби на флоті пройшов великий армійський шлях у піхоті — командував взводом і був старшим техніком механізованої роти, брав участь у бойових діях в Іраку, служив інженером пожежної роти, тривалий час був сапером. У ВМС Олександр — з 2009 року. І першою стала посада старшини команди бойового управління ракетно-артилерійської бойової частини корвета «Луцьк».

— Отак, з Волині — і на «Волинь»! — сміється Олександр, який родом з Володимира-Волинського. — Сам попросився, аби почуватися немовби вдома...

«Луцьк» тоді був на ремонті. Олександр виходив на ньому в море на ходові випробування. А ось під час бойового походу перебував на тій же посаді, але на іншому кораблі — корветі «Тернопіль». 55 діб корвет разом із польською субмариною та італійським, іспанським і грецьким бойовими кораблями, пройшовши через Мраморне, патрулювали в Середземному морі, пильнуючи піратів ХХІ століття. 4–5 днів — у морі, 2–3 — на березі, поповнюючи запаси води, провіанту, пального тощо. Виходили у штиль і у шторм. Цікавий досвід для Олександра. Саме тоді він відчув себе справжнім моряком!

Повернувшись із «середземки», старший мічман служив на «Луцьку», аж доки рішенням командування корабель не передали до складу 1-ї бригади і перевели в Севастополь. Сашко ж, в очікуванні квартири в Євпаторії, захотів лишитися в Новоозерному. Невдовзі наказом командувача ВМС від 27 грудня 2012-го старшого мічмана Олександра Бойчука призначено командиром військової частини А-2865-В — рейдового тральщика «Генічеськ».

Бунтівний тральщик став кісткою в горлі окупантам

«Генічеськ», що має номер U360 — це рейдовий тральщик, корабель протимінної оборони прибережного плавання Військово-Морських Сил, виконує завдання на рейдах і в пунктах базування, у прибережних водах шляхом пошуку й виявлення морських якірних, донних мін, їх тралення та знищення. Забігаючи наперед, скажемо, що нині він — єдиний тральщик у бойовому складі українських ВМС. Інші захоплені українські тральщики агресор «віджав» і не повернув. До речі, з усіх командирів «Генічеська» Олександр Бойчук командував кораблем найдовше — понад шість років. Час, за який тральщик став другою домівкою, а екіпаж — другою родиною.

— «Генічеськ» — корабель 4 рангу, — розповідає його колишній командир. — Раніше посада командира корабля була за категорією офіцерська, старшого лейтенанта, але згодом стала старшинська. Екіпаж — 11 військовослужбовців із командиром разом.

Навесні 2013-го вперше в історії рейдовий тральщик «Генічеськ» під командуванням Олександра Бойчука протралив заданий район озера Донузлав. Були й інші навчання, бойова служба і мирне життя, доки у Крим не увірвалася «руская вєсна»...

— Коли повсюди з’явилися «зелені чоловічки», — згадує старший мічман, — ми одразу привелися в бойову готовність, завантажили провізію, НЗ, пальне. Спалили всю секретну документацію й ДСК, навіть журнали бойової підготовки. Дивуюся, як формуляр корабля зберігся!

Коли 17, чи 18 березня російські «іхтамнєти» зробили першу спробу прориву через КПП частини, кораблі знялися з якорів і пішли на вихід з Донузлава. Ішли всі — морські тральщики «Чернігів» та «Черкаси», рейдовий тральщик «Генічеськ», середній і великий десантні кораблі «Кіровоград» та «Костянтин Ольшанський», транспорт «Горлівка», протидиверсійний катер «Феодосія», катер-торпедолов «Херсон» і катер «Добропілля». Навіть неходовий корвет «Вінниця» на буксирі із собою забрали. Це — кораблі 5-ї бригади надводних кораблів ВМС ЗСУ. Плюс — три судна зі складу 8-го окремого дивізіону суден забезпечення: протипожежний катер «Євпаторія», морський буксир «Ковель» і буксирний катер «Новоозерне».

Втім, вийти з озера цим кораблям не судилося. На той час флотська верхівка зрадила Україну, на бік окупанта один за одним переходили командири військових частин, момент для прориву було втрачено...

Незабаром командири кораблів отримали наказ стати на якорі й чекати вказівок. А години за дві-три — вже й команда: повертатися в пункт базування. Повернулися, пришвартувалися. Але — на відстані 10 метрів від берега — щоб з причалу ніхто не перестрибнув на корабель.

Тим часом окупанти, заручившись підтримкою зрадників, часу не гаяли, а діяли. Вночі на виході з Донузлава затоплено неходовий БПК «Очаків», який доживав свій вік на причалі й не мав потрапити в море. Втім, загарбники вивели його в затоку, відкрили кінгстони і затопили. Проте, не під звитяжні пісні, а тишком-нишком, уночі...

Коли українські моряки зранку 19 березня дізналися про це, вони були шоковані, згадує колишній командир корабля. А тут росіяни ще й захопили штаб Південної військово-морської бази! Ворота КПП зніс бульдозер. Російські військові заблокували цивільними авто виїзд з парку автотехніки. Після цього наші кораблі задля запобігання захопленню вийшли на середину Донузлава. Вихід вже був перекритий, але повертатися до причалу моряки не бажали.

— Ми відчували: пахне зрадою, — зітхає Олександр. — Але переконався у цьому після розмови зі Звягінцевим, коли набрав його з мобільного.

20 березня командир 5-ї бригади надводних кораблів ВМС ЗС України капітан 2 рангу Віталій Звягінцев, який перейшов на бік Росії, наказав усім кораблям причалити до берега. Що ж, причалили... Командири кількох із них здалися. А командир «Генічеська» «зелених чоловічків» на борт не пустив. Тоді до нього вийшов їхній старший, капітан 2 рангу із севастопольської бази Чорноморського флоту РФ. Ультимативно окупант дав екіпажу час до ранку:

— Інакше буде штурм!

І справді: на березі росіяни вже влаштували три кулеметні точки, встановили автоматичні станкові гранатомети, спрямувавши їх убік кораблів — словом, до штурму підготувалися...

На тральщику вже не було ні провізії, ні пального, завтра мали зупинитися генератори... Тоді Бойчук на ялику пішов до «Вінниці» — однак не ходова — просити солярки. Втім, командир корвета відмовив. Мовляв, усе пальне на корветі — недоторканний запас, а печаток чи накладних немає...

Раптом Олександрові телефонує командир «Черкас» капітан 3 рангу Юрій Федаш:

— Тебе захопили чи ні?

— Поки тримаюся, але ж, ви розумієте...

— Втекти зможеш, коли що? — запитав офіцер.

— На мене кулемети й АГСи дивляться! — посміхнувся старший мічман. — Але гадаю, що зможу!

Ще не розвиднілося, коли «Генічеськ» тихесенько знявся з якоря, увімкнув машини й на повному ходу пішов від причалу. Російські вартові проспали цей момент, а коли підняли тривогу, дістати бунтівний український тральщик уже не могли.

«Генічеськ» підійшов до «Черкас», став до нього лагом. Колеги з тральщика дали побратимам їжі, майже 4 тонни пального. Також Федаш дав Бойчуку навігаційну карту — в нього своєї не було.

Узгодили дії, порадилися — й «Генічеськ» відшвартувався від «Черкас» і пішов убік виходу із затоки. Командир хотів подивитися: може, вдасться на тральщику пробитися, знайти діру між берегом та затопленим «Очаковим».

Помітивши бунтівника, з того боку затоки назустріч висунувся російський буксир, який задля залякування увімкнув водометні установки. А за ним, у кільватерному строю, два бойові кораблі — російські сторожовики, які почали стріляти в повітря з гармат і кулеметів — попередження.

— Якби у мене був металевий корпус, я б іще спробував, — зітхає командир. — А так — пластиковий... Шансів — жодних...

Якраз тоді до командира підійшов механік із проханням відпустити на берег:

— Я далі йти не готовий...

Це був перший зрадник з екіпажу... Ще один — всім зрадникам зрадник — виявив свою натуру вже після штурму і захоплення тральщика, коли побіг назустріч російським спецпризначенцям із галасом: «Я — свій, мене примусили!» Ну, і, забігаючи наперед, можна сказати, що третій, хто з екіпажу не вийшов на велику землю, якраз зрадником не був: місцевий хлопчина, кримський татарин, у якого важко хворіла мати, просто пояснив командирові, вибачився і пішов...

Після невдалої спроби прориву з Донузлава «Генічеськ» повернувся до «Черкас». Згодом став на якір коло «Ольшанського».

— А такий туман густий був того ранку — взагалі нічого не видно! — продовжує розповідь Олександр. — «Ольшанський» відійшов, і ми лишилися самі. І тут телефонує з «Ольшанського» Звягінцев: «До тебе гості йдуть!»

Терміново запустили машини. Гідравліка відмовила, якір вибрати не вдалося. І лише з відстані 15 метрів у куряві туману побачили російський десантний катер...

— Нас було на кораблі одинадцятеро, але — всі на своїх постах відповідно до бойового розкладу, — додає старший мічман. — Тож, на верхній палубі — лише четверо хлопців без жодної зброї. А на російському катері — півтора десятка озброєних до зубів спецназівців...

Російські пірати відкрили вогонь у повітря й почали закидати український корабель шумовими гранатами. Потім пішли на абордаж.

Трійка моряків на юті та один на баку прийняли бій. Відбивалися чим могли — шлангами, ланцюгами... Звичайно, сили нерівні, і коли командир вискочив з ходового містка, побачив хлопців, вже закривавлених на палубі. Одразу ж і сам дістав прикладом по голові. Потім добивали ногами... На мить знепритомнів, отямився від криків — пірати шукали командира. А командир на той час лежав під підлеглими...

Знайшовши серед побитих полонених українських моряків командира, пірати повели його на ходовий місток:

— Запускай двигуни і повним ходом слідуй до пункту базування! І пару гудків дай, аби на березі знали, що справу зроблено!

На це хитрий «бандерівець» з Волині відповів:

— Для цього люди потрібні! Знятися з якоря, на дизельні генератори, на головні двигуни... А вони всі — під прицілом ваших архаровців... А щодо гудків — теж не вийде: для цього потрібно до необхідного тиску заправити повітрям балони, які порожні...

Прибульці звільнили екіпаж, всі посіли місця і так, без гудків сповіщення й не повним ходом, «Генічеськ» підійшов до причалу.

Вийшли, зберігши честь і прапор

Усіх моряків вивели на причальну стінку, вишикували в шеренгу, і до них вийшов той самий російський кап-два:

— Годину на збори особистих речей і — шикування!

За годину їх знову вишикували, перетрусили особисті речі, позабирали, кому що сподобалося... Принаймні, телефони та гроші — одразу ж. Командир примудрився у власних речах заховати прапор.

— Звісно, це — не Бойовий прапор, у нашого невеликого корабля Бойового не було, — знизує плечима Олександр. — Утім, для мене він, прапор ВМС України, був і залишається бойовим!

Перекидаючи речі старшого мічмана, окупанти ледь не наткнулися на знамено, та Олександр вчасно зупинив їх:

— Там усе — брудна білизна, воно вам треба?

Після обшуку моряків посадили до мікроавтобуса. Усіх, крім командира:

— А ти, командире, — пішки!

І так, під прицілом двох автоматників, Бойчука вивели за територію захопленої бази...

Грошей не було, телефону — теж, що робити? Пощастило зустріти знайомого, з телефону якого колись телефонував дружині. Набрав Оксану, і невдовзі на Сашковому «Фіаті» за ним приїхав нині вже покійний тесть.

Цього ж вечора завантажили в машину все, що змогли, і тесть поїхав з речами на Волинь. А Бойчуки наступні два дні, 26–27 березня, роздали рештки речей знайомим й за допомогою волонтерів, які оплатили проїзд, маршруткою поїхали на материк. Олександр, Оксана та 15-річний син В’ячеслав, а з ними — ще й Оксанині товариші по службі, молода пара контрактників, із якими жінка служила в підрозділі радіорозвідки Повітряних Сил. Вантаж кожного — по сумці. Коли в Красноперекопську машину зупинили росіяни, сказали їм, що їдуть на Херсонщину — до знайомих на весілля. Ті перевірили документи — все правильно: прописка — кримська, так — військові, так — на вихідні...

Ну, а вже на території, підконтрольній українським військам, їх радо зустріли свої! Вояки обійняли їх як героїв, нагодували і побажали щасливої дороги.

В Одесі Бойчуків зустріли знайомі морські офіцери. Хворій Оксані одразу надали меддопомогу. А Олександр разом зі своїм екіпажем поїхав до столиці.

— А куди ми мали їхати? — говорить він. — Адже як командир корабля я мав доповісти: корабель — захоплений, штаб бригади — теж, як і штаб бази та штаб флоту. Залишався один штаб — Генеральний...

Семеро моряків приїхали з Одеси, восьмий доєднався на київському вокзалі — їздив до батьків. Отож, із 11 членів екіпажу не зрадили Військову присягу та матір-Україну восьмеро — неабиякий відсоток, якщо порівнювати з іншими частинами!

Поки вирішувалася їхня доля, два тижні моряки жили в казармі Президентського полку, а потім поїхали до нового місця служби, Очакова. Так, старенький списаний корабель «Очаків» не дав їм прорватися у відкрите море, а відтепер місто, що дало йому назву, стає їхнім новим пунктом базування...

В Очакові моряків розмістили у санаторії «Борисфен». На той час на Сході України вже палала війна, почалася антитерористична операція. Старший мічман написав рапорт із проханням відправити його в АТО, на що почув від заступника командувача ВМС із виховної роботи:

— Мічмане, ти що, в Іраку не навоювався?!

Олександр спробував заперечити — мовляв, як він може спокійно сидіти без діла, коли війна? Але капітан 1 рангу Андрій Урсол відповів:

— Готуйся, невдовзі за «Генічеськом» у Крим поїдеш!

«Генічеськ» — знову наш!

Це була приємно-несподівана новина. І справді, за два тижні із капітаном 3 рангу Юрієм Федашем і кількома моряками потягом вирушили до Криму. Приймання-передавання захопленого тральщика відбулося кумедно. Довелося командирові розписатися у відомості, де зазначено: «РТЩ „Генічеськ“ — 1 штука»...

Все, що тільки можна, окупанти з корабля вкрали. Ні, військове майно, переважно, було на місці, окрім нових приладів. А ось все, що купляв екіпаж власним коштом — принтер, компресор, обігрівачі, вентилятори, морські годинники, 20 нових комплектів постільної білизни — все зникло.

20 травня рейдовий тральщик «Генічеськ» без прапорів розпізнавання вивели російські буксири із Донузлава для передачі українській стороні за межами 12-мильної зони і подальшого буксирування в Одесу. Вже 12 червня він здійснив перший вихід у море після виведення з акваторії озера Донузлав...

У навчаннях «Сі Бриз» тральщик під орудою старшого мічмана Бойчука брав участь чотири роки поспіль, до 2018-го. Ходили в Одесу й до острова Зміїний, Дунаєм — до Ізмаїла, ходили і Південним Бугом та Дніпром.

Торік улітку старшого мічмана призначили головним старшиною дивізіону надводних кораблів, сім’я переїхала до Бердянська. Оксана — вже старшина 1-ї статті. Їхній молодший син В’ячеслав — четвертокурсник інституту ВМС, майбутній військовий водолаз. Ну, а сам Олександр на Схід усе-таки потрапив: із грудня 2019-го по березень 2020 року перебував у складі сил і засобів Об’єднаних сил у тактичній групі «Маріуполь», виходив у море на МБАК «Лубни» та «Кременчук», брав участь у бойових стрільбах...

Інформагентство АрміяInform