Артилерист повернувся з АТО, щоб дописати іконостас у храмі

03 травня 2016, 12:30 | ID: 19961
Артилерист повернувся з АТО, щоб дописати іконостас у храмі

Тринадцять місяців іконостас церкви святого великомученика і цілителя Пантелеймона в селі Боромики на Чернігівщині з порожніми рамами чекав повернення із зони АТО його творця Володимира Синиці

Художник Володимир Синиця добровольцем пішов захищати рідну землю. Його благословив настоятель храму отець Сергій і запевнив: «З тобою нічого не станеться, ти ще не закінчив божу справу, яку розпочав». У жовтні минулого року Володимир Петрович повернувся додому, а вже в листопаді іконостас храму в Боромиках ожив новими іконами. Слова священика справдилися.

Мистецтво для Володимира Синиці вже давно стало головною справою життя. З дитинства найбажанішими подарунками для нього були олівці і фарби. Любив малювати і пейзажі, і портрети. А після навчання в Бобруйському художньому училищі він займався художнім оформленням рідного Чернігова, робив вітражі, малював картини...

Ще в дев’яності роки Володимир почав розписувати православні храми з благословення чернігівського владики Амвросія. Перед початком роботи Володимир завжди читає молитву «Отче наш».

Роботи художника є в Троїцькому і Спасо-Преображенському соборах Чернігова, в багатьох храмах області, приватних колекціях і навіть за кордоном, зокрема в церкві Сент-Женев’єв-де-Буа у Франції, де поховані найвідоміші емігранти-слов’яни. А в Міжнародній духовній семінарії в Парижі зберігається створена особисто Володимиром Петровичем ікона Святої Женев’єви, яка шанується як православною, так і католицькою церквами.

Володимир свого часу жив і працював за кордоном, тож підтримував інтеграцію України до європейської спільноти, він був активним учасником Революції гідності на Майдані. А навесні 2014-го, коли розпочалися бойові дії, пішов до військкомату добровольцем. Але на той час до війська призивали тільки чоловіків до сорока років, а йому виповнився 51. У серпні Володимир побачив по телевізору страшний сюжет про захопленого в полон українського бійця, і в душі все перевернулося. Дописав ікону Трійці, віддав у храм, і знову пішов до військкомату. Цього разу в ході третьої хвилі мобілізації йому не відмовили, повідомили, відправка наступного дня. Швидко зібрав речі, пройшов медкомісію, а дружині подзвонив вже перед самим від’їздом. Вона зрозуміла його прагнення, тож не заперечувала ні тоді, ні згодом.

Володимир Синиця потрапив у 43-тю артилерійську бригаду великої потужності, на озброєнні якої були 203-мм самохідні гаубиці «Піон». Він служив стрільцем-радистом на МТЛБ. На той час забезпечення військових було поганим, не вистачало продуктів. Тоді Володимир звернувся по допомогу до чернігівських священиків. Дехто з них відповів: «Ми молимося за вас». А настоятель Спасо-Преображенського собору отець Георгій (Георгій Щербатюк) одразу відгукнувся: «Давай адресу, допомога буде». За два дні доставили 110-кілограмову посилку. В ній була хороша тушонка, консерви, кава, шоколад, печиво, сигарети... Батюшка сказав: «Володю, закінчиться, дзвони, надішлемо».

Загалом Володимир воював на Сході 254 дні. Перед відправкою на фронт отець Георгій освятив іконки і хрестики. Володимир роздав їх товаришам. І, до речі, всі, хто отримав ці хрестики та образи, вціліли, живі-здорові повернулися із самісінького пекла.

Після підготовки на Роменському полігоні частина в січні 2015 року отримала бойове хрещення під донецьким аеропортом. Допомагали «кіборгам», підтримували вогнем бійців 80-ї аеромобільної бригади. Працювали по аеропорту, Пісках, Спартаку. Тільки за перевіреними відомостями розвідки вони знищили 16 танків, «Смерч», склад і штаб ворога. Були і перші втрати — від мінометного вогню загинули три бойові побратими, а ще декількох було поранено.

Згодом артилеристів перекинули на Дебальцівський напрямок, вони пробивали коридор для відходу частин. Дивізіони направляли туди, де було найважче.

— Нам пощастило з командиром дивізіону майором Юрієм Юлою, який з Козелецького району, — розповідає далі Володимир. — Дуже розумний, порядний офіцер. Солдат беріг, завжди приймав правильні рішення, тож втрат у нас майже не було.

Нині Володимир Петрович продовжує займатися улюбленою справою — пензель і фарби його незмінні друзі. Він вважає, що робота у храмах з іконами допомогла швидко адаптуватися до нормального життя, позбавляє повоєнної депресії й не дозволяє душі зачерствіти. Загалом у доробку художника декілька сотень ікон, багато десятків оздоблених іконостасів і чимало творчих планів.

 

«Народна армія»