«Я хочу захищати свою Батьківщину» — це не має звучати пафосно", — зв’язкові 53-ї омбр

21 вересня 2017, 21:07 | ID: 34263

Ми на зв’язку і з нами зв’язківці 53-ї ОМБр! Сьогодні програма «Привіт в АТО» лунає з зони АТО. Гості програми: командир взводу зв’язку Тетяна та її заступниця військовослужбовиця Анна.

— Що спонукало вас піти в АТО? Що спонукало стати зв’язківцями?

Тетяна: Моя причина: в 14 році, коли почалась ця страшна війна, яка зламала стільки доль і життів, стільки загибли і поранених, стільки поганого сталось... 1 квітня мого чоловіка забрали до армії. Забрали несподівано. Він відслужив рік. Я постійно йому писала і дзвонила, а ще разів шість ходила до воєнкомату, хотіла служити. Це не має звучати пафосно: я хотіла захищати свою батьківщину. Я з Луганська, там у мене залишилась мама. Я немогла їй навіть продукти відправити. У мене дуже сильно розвинене почуття патріотизму. Я рано вийшла заміж і народила двох прекрасних доньок. Це, мабуть, найголовніша причина, чому я зараз тут. Я хочу захищати свою Батьківщину, хочу змінити цю армія і це життя.

Я пішла у зв’язок, бо без нього не буде нічого. На своєму прикладі, коли у нас були проблеми з апаратурою, якби не підтримка сусіднього батальйону, у нас могли б статись дуже екстренні випадки. Але Господь з нами.

Хочу передати слово своїй найкращій помічниці, дівчині, яка робить чудеса. Я про неї говорю — а у мене мурашки по шкірі. Вона дуже тендітна, благородна і з велетенською душею та професіоналізмом — Анечці!

— Завдяки Анечці ви можете чути нас в ефірі! Саме вона допомагала налаштовувати ефір! Як Ви розбираєтесь у таких страшних штуках, які входять в поняття зв’язку?

Анна: Я пішла в армію, це було несподівано. Коли я працювала на цивілці вдома, мого брата забрали до армії. Коли я приїхала до нього на присягу, мені дуже сподобалось. Згодом я поїхала до друзів у Леганськ та Донецьк, за день до свого дня народження. Пішла до мами і сказала, що хочу в армію, мене туди тягне. І коли я прийшла у зв’язок, сама не розуміла, звідки це береться у мене в голові. Це все ніби саме запам’ятовувалось. З часом я почала розуміти, що це те, що я хочу, що я люблю, до чого лежить душа.

— Що входить у ваш робочий комплект?

Анна: Є багато видів зв’язку, які ми підтримуєм між командирами, батальйонами тощо. Якби не було зв’язку, ми б не знали, що де сталось і не змогли б допомогти. Віділ зв’язку підтримує взаємодію між усіма.

У кожного зв’язківця є великий набір — туди входить ізолента, ножиці, плоскогубці, ножиці, все, що може знадобитись. Плюс захист.

— Чи допомагаєте ви місцевому населенню?

Тетяна: Цивільним ми допомагаємо постійно. Наприклад, були бурі. пошкоджені електромережі. Наші люди закидають «кігті», ви не повірите, як «тарзани», деруться на вишки і ремонтують лінії.

Ми постійно допомагаємо місцевим. Вони чують від нас тільки хороше, нічого поганого.

— Що для вас армія? Героїчний вчинок чи робота?

Тетяна: Скажу одне. Оцінюю як героїчну роботу, яку ми робимо на 12 балів. У нас нема погано чи нормально, є тільки добре. Назвати себе героєм легко. Це треба заслужити. Я спостерігала, як деяких людей незаслужено нагороджують медалями. Мені було неприємно.

Робота в армії така ж важлива, як і будь-яка інша робота. Як робота гінеколога, який рятує жінок під час пологів, як хірурга, який витягує і кулі, і лікує побутові травми... Будь-яка робота достойна, але наша найдостойніша. Тут ми рятуємо життя.

— А ще Ви рятуєте країну. Це почесно!
Ваша особиста війна почалась з дня, коли мобілізували чоловіка?

Тетяна: Так, і це почалась дуже страшна війна. У цій війні постраждала не тільки моя родина, моє місто, і багато моїх знайомих. На щастя, ніхто не помер. На будь-якому застоллі, а такі моменти у нас бувають рідко, обов’язково піднімають третій тост за загиблих.

— Важко втрачати друзів, тих, з ким воюєш. Але вони залишаються в наших серцях героями.

Анна: Поки я була вдома, не думала, що колись потраплю в армію. Але настала мить, коли я потрапила сюди. Це не робота, це служба Україні. Чим більше ти вивчаєш, тим сильніше заглиблюєшся, ти цим живеш.

— Ви рахували, скільки за час служби витратили ізоленти?

Тетяна: Можу сказати по грошах! А ні, не скажу. Більше кілометра.

— Що б ви хотіли сказати слухачам, які знаходяться на окупованих територіях?

Тетяна: Тримайтесь! Будьте достойними, благородними людьми. Завжди приходьте один одному на допомогу! Навіть якщо це людина, з якою ви колись сварились. Врятуйте його життя і його родину. Будьте за Україну, будьте патріотами своєї країни!

Якщо у мене випала можливість поговорити з усією країною, тому я розповім ще. У мене колектив із 14 осіб. Із них — 2 жінки-військовослужбовці. І десять чоловіків-красенів. Я дуже їм вдячна. Є такий ланцюг, він нерозривний, хоча і випадали кільця. Але цим колективом я пишаюсь. Я знайшла тут свою другу родину. Війна змінює. Навіть не війна, армія. А потім вже війна. Якщо ти прийшов сюди хорошою людиною — ти і підеш хорошою людиною, тільки з іншими цінностями. Ти станеш жорсткішим, але справедливішим. Ми найнадійніші, найблагородніші, найсміливіші люди.

— А я хочу запитати у наших гостей: що таке мир саме для вас? Я нагадаю, що у нас Тетяна та Аня — зв’язківці 53-ї бригади.

Тетяна: Мир — це коли всі довкола поважають один одного, допомагають. Мир — це коли влада йде з нами в одну ногу. Коли твої діти посміхаються і у твоїй родині сміх і спокій. Мир — це коли у твоїй душі спокій, в першу чергу.

Анна: Мир для мене — це коли дитина йде до першого класу за руку зі своїм батьком. Це коли батько приходить додому і робить уроки зі своєю дитиною. Мир — це коли вдома мир і немає такого, якщо його тато або мама стали героями України і пішли патріотично захищати країну.

— Ми буже хочемо, щоб всі повернулися живими додому. Ми вже багато про що говорили. А от ще не говорили про мрії. Дівчата, про що ви мрієте?

Тетяна: У мене була мрія ще до армії. Але я маю вже іншу мрію. Я не знала, чи знайду я тут своє місце і чи буду приносити користь. І зараз я мрію про вступ до військового інституту та стати офіцером.

Анна: Хтось мріє про багатство, хтось про славу. А більшість людей, які знаходяться поряд з нами мріють, щоб скоріш закінчилася війна.