Військова, яка творить історію

19 лютого 2019, 09:59 | ID: 47445

Маючи на руках два дипломи, фах перекладача німецької мови, перспективну роботу та гідну зарплату, Юля Домашенко кардинально змінила власне життя. Замість вишуканих туфлів на підборах вона одягнула солдатські берци, а ділові костюми замінила на військову форму. Ось уже майже п’ять років, як молодший лейтенант Домашенко гідно служить Вітчизні та опановує ази військового ремесла. За цей час вона побувала у відрядженні на сході України та 2018 року пройшла Хрещатиком у жіночій «коробці» під час параду до Дня Незалежності України.

Сьогодні ж продовжує службу в одному з підрозділів 48 інженерної Кам’янець-Подільської бригади. Про те, що наштовхнуло її на зміни, і як сьогодні служиться жінкам в армії, вона розповіла «Подолянину».

— Народилася в Німеччині у родині війсь­ковослужбовців, — згадує 33-річна Юлія. — І тато, і мама — тепер військові пенсіонери. Тому не з розповідей знаю смак військової каші. Траплялося, що батьки їздили у відрядження, а я залишалася у військовому містечку. Ходила до школи, робила уроки та займалася хатніми справами. Усе це мене загартувало і зробило самостійною.

Згодом батьки повернулися в Україну. Вищу освіту здобувала в Ніжинському державному університеті за фахом учителя німецької мови, а згодом і вивчилася на перекладача у Віденському національному університеті. Коли розпочався Євромайдан, працювала перекладачем у швейцарській фірмі, що винаймала офіс у Києві. Часто ходила на Майдан, зарплата дозволяла купувати продукти харчування, медикаменти, тобто все необхідне. І була вражена, що на Майдані триває справжня війна, а за декілька метрів люди живуть своїм життям, відпочивають у ресторанах, ходять по крамницях — у них все добре, вони навіть не цікавляться і не розу міють, що насправді коїться неподалік.

Не могла залишитися осторонь і у вересні 2014 року уклала контракт зі Збройними силами України та пішла служити в армію — пройшла шлях від солдата до офіцера.

— Як рідні відреагували на такий вчинок?

— Батьки завжди давали мені право ви­бору. Мати підтримала, тато був проти, але потім сказав: «Якщо ти так вирішила, то це твій вибір, тому повинна нести за нього відповідальність. Потім не жалійся». Я жодного дня не пошкодувала про це. Рік служила солдатом у Ніжинській військовій частині. Потім їздила на навчання у Полтаву як зв’язківець. А ще проходила 3-місячні офіцерські курси (за напрямком «Психологія») у військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

В армії сьогодні служити престижно, є гідна заробітна плата, стабільність та всі со­ціальні гарантії. Це гарна нагода для молоді, бо контрактники до 25 років мають можливість ще й безкоштовно навчатися у військовому виші зі збереженням заробітної плати, яку отримували у військовій частині.
Армію полюбила і нікуди поки що не піду. Розумію, що у цивільному житті могла б за­робляти більше, але для мене це не основне. Головне, щоб на старості літ могла озирнутися в минуле, пишалася зробленим і тим, як ми гуртом творили історію.

— Чи не важко було звикати до життя за командою і фізичних навантажень?

— Я займалася боксом і ходила на спортивні танці, тож фізично загартована. Спортивну форму підтримую і нині — декілька разів на тиждень займаюся у спортзалі та завжди ходжу пішки. Під час навчань усі, і дівчата, і хлопці, одягнуті у бронежилети та зі зброєю в руках (а це все важить близько 10 кілограмів), бігли марш-кидок декілька кілометрів, стріляли і поверталися назад. Для мене це було нескладно, як і звикати до військового устрою.

Всі, хто мріє про службу в армії, обов’язково мають бути фізично загартованими. І особливо під час війни. Росія завдає ще й психологічних ударів. Першою в підрозділі їхні снайпери вбивають військовослужбови­цю — тоді у чоловіків опускаються руки. Тому важливо, щоб у зоні проведення ООС жінка зовні не відрізнялася від чоловіка. Снайпер не повинен бачити довгого волосся, і все своє військове обмундирування жінка має нести самостійно.

— Коли опинилися в Кам’янці-Подільсь­кому?

— 2016 року в Ніжині формувався один із кам’янецьких батальйонів. Так і потрапила до Кам’янця-Подільського. Нині проходжу службу на посаді заступника командира інженерно-саперної роти з морально-психологічного забезпечення А3479 прямого підпоряд­кування А2738. Тут допомагаю командиру роти підполковнику Олександру Меркулову з документацією, а ще працюю з особовим складом — проводжу бесіди, різні тестування тощо. Моя мета — створити такі умови, аби молодим контрактникам було морально легше служити. Завжди наголошую хлопцям, аби не соромилися звертатися до мене по пораду або ж просто виговоритися, коли на душі важко.

— На три місяці Ви їздили у відрядження на Донбас. Чим запам’яталася поїздка?

— Із 17 травня до 23 серпня 2016 року в складі ремонтної групи (7 військових) побувала в Луганській і Донецькій областях. Хлопці з інструментами й запчастинами їздили по військових базах та ремонтували техніку. Моє ж завдання — це звітна документація, тому обліковувала пальне, запчастини тощо. А ще вдалося підготувати сюрприз і спекти торти для п’ятьох хлопців-іменинників. Перебуваючи на сході, помітила одну річ: там люди добріші, можливо, через те, що цінують кожен прожитий день. Там немає поняття «твоє» і «моє», бо чужа людина, не вагаючись, віддасть тобі останнє. Військова база, всі незнайомі, але кличуть один одного на каву, пригощають смаколиками. Коли випадає вільна хвилинка, то й на гітарі грали, і турніри з розв’язування кросвордів проводили, і анекдоти розповідали. Усе там якось щиро та душевно. Останнім місцем дислокації нашої групи став Артемівськ. Місто дуже гарне, але щовечора бойовики його нещадно обстрілювали. А ми сиділи, спостерігали за цим «заревом» із єдиним запитанням: коли це все закінчиться?

— Торік Вам пощастило взяти участь у параді до Дня Незалежності України. Як готувалися до цього визначного дійства?

— Коли проходила курси у військовому Київ­ському національному університеті іме­ні Шевченка, генерал-майор Ігор Толок побачив нашу стройову підготовку і вирішив залучити до параду. На початку липня повідомили, що окремою «коробкою» Хрещатиком крокуватимуть і дівчата, тож готувалися за пришвидшеною програмою.

До речі, до параду підготовка починається ще на початку травня.
Тренувалися щодня по 8-10 годин не лише на плацу, а й на злітній смузі летовища Антонова. Відчуття були неймовірні, хоча давалося все нелегко.
Безпосередньо 24 серпня для дівчат вихованці вишу МВС підготували сюрприз — хлопці заспівали пісню «Червона рута» і подарували троянди. А ще кожному учаснику вручили медаль «За участь у військовому параді».

Згодом у соцмережі я виставила фото з параду. Один росіянин залишив коментар: «Мы нарядили своих женщин очень красиво — в юбки, кителя, туфли. А вы шли, как лохушки». Я відписала, що спідниці тримаємо до наступного параду на Червоній площі.


Автор: Галина Михальська, «Подолянин»