"Своя серед чужих" у Москві - чим займається українська військова аташе у Росії

36-річна полковник Валерія Романова — українська військова аташе у Російській Федерації. У державі, яку Україна офіційно визнала агресором.

Саме пані Романова консультує тимчасового повіреного України у справах Росії (українського посла в Москві немає з березня 2014 року) про всі питання, пов’язані з військовою сферою, а також підтримує контакт з Міноборони РФ.

За 20 років військової служби вона встигла попрацювати у Генштабі ЗСУ та центральному апараті Міністерства оборони України, а також брала участь у миротворчій місії в Афганістані.

Від осені 2016-го офіційно стала аташе з питань оборони при посольстві України в Російській Федерації.

Про те, які дипломатичні контакти залишилися між Україною і Росією, як в посольстві працюють над звільненням полонених та чим взагалі займається військова аташе у Москві, Валерія Романова розповіла в ексклюзивному інтерв’ю BBC.

Аташе у «країні-агресорі»

BBC News: На п’ятий рік конфлікту Росії та України для нас стало великим сюрпризом, що у Москві досі працює український військовий аташе.

Валерія Романова: Це стало несподіванкою для багатьох у Росії, й для мене також. Таке рішення ухвалили в Києві, але не тому, що хотіли показати, що якось зацікавлені у цих відносинах, а тому що, на жаль, попри агресію РФ, між нашими країнами є низка питань, які потрібно вирішувати.

Тому мій функціонал тут досить об’ємний, попри фактично повну відсутність будь-яких офіційних відносин з оборонним відомством Російської Федерації.

BBC News: Один з аргументів проти президента Петра Порошенка полягає у тому, що досі не розірвані відносини з Росією. Що ви думаєте про це?

В.Р.: Поки не приїхала працювати у посольство України в Москві, я теж вважала, що є якась суперечність. Але коли подивилася на обсяг роботи, який виконують тут наші дипломати й консули... На жаль, так швидко такі тісні стосунки розірвати, щоб це було правильно, неможливо.

П’ять років велася дуже ретельна робота. Той же Договір про дружбу і партнерство, термін дії якого спливає у квітні 2019 року — його так просто розірвати не можна було. Інакше це створило б нам певні проблеми для вирішення питань у міжнародних судах.

Не кажу вже про економічні зв’язки, які довго і нудно нарощувалися. І тепер взяти й розірвати...

Наскільки я знаю, з певних питань все-таки це зроблено, що не може не радувати. Україна вже не залежить від Росії економічно, як це було п’ять років тому.

Розумієте, взяти і розрубати одним махом, можливо, було б десь і правильніше. Проте це створило б набагато більше проблем Україні, яка перебувала не у найкращій ситуації.

Навіть той же вихід з СНД, у якому Україна перебувала формально. Це вимагає копіткої і ретельної роботи, щоб наша країна потім не зіткнулася з непередбаченими наслідками.

Пояснити всім, що це робота дипломатів, яку ніхто ніколи не побачить, складно.

Мало того, що на них зараз усі наші політичні в’язні, військовополонені — ви не уявляєте собі ту кількість громадян України, які кожен день стоять під нашим консульством.

І у них у всіх є якісь проблеми, які ми повинні вирішувати, тому що це громадяни України. Взяти їх і кинути просто так...

Українські консули регулярно відвідують судові засідання у справах, які російський Слідчий комітет порушує проти громадян України. Вони допомагають працювати адвокатам, організовують передачу в СІЗО посилок з продуктами і ліками. З початку російсько-українського конфлікту українські дипломати працювали на всіх резонансних процесах у справах українських в’язнів, найгучнішими з яких стали суди над льотчицею Надією Савченко, режисером Олегом Сенцовим, якого російська влада вважає терористом, журналістом Романом Сущенком, якому дали 14 років за звинуваченням у шпигунстві. Вони стежать за справою викраденого у Білорусі Павла Гриба, якому інкримінують підготовку до терористичного акту, і численними переслідуваннями кримських татар, більшість яких звинувачують в причетності до діяльності забороненої в Росії організації «Хізб-ут-Тахрір», яка до анексії Криму працювала там на абсолютно легальних підставах.

BBC News: А у чому полягають ваші функції?

В.Р.: Це і представницька функція, і функція, скажімо так, інформування мого керівництва про те, що відбувається тут..

Певні відносини у нас все-таки є. Ось, наприклад, ми передаємо офіційні ноти — йде постійний обмін між нашими оборонними відомствами.

І головна моя функція — я представляю тут Міністерство оборони України.

BBC News: Останні три-чотири роки президент Порошенко взяв курс на розрив військово-технічного співробітництва (ВТС) між двома країнами. Що за робота у представника Міністерства оборони у «країні-агресорі»?

В.Р.: Ви абсолютно праві, військово-технічного співробітництва між нашими країнами немає з 2014-2015 року, це врегульовано певним указами і рішеннями.

Але ВТС — лише одна невелика сфера діяльності аташе з питань оборони.

Консул, як і будь-яка інша людина в посольстві, не в змозі розбиратися у військових питаннях через певну специфіку.

Тому тут перебуває людина, яка допомагає тимчасовому повіреного розуміти, що відбувається у військовій сфері РФ.

Десять діб тиші про полонених

BBC News: Чи займаєтеся ви питаннями українських військовополонених та людей, яких Російська Федерація затримала за різних обставин?

В.Р.: З російського боку ми протягом довгого-довгого часу не бачимо абсолютно жодного бажання йти на компроміси в цьому питанні.

Кремль це заперечує й каже, все зриває українська сторона

Це добре видно у Тристоронній контактній групі у Мінську, особливо — гуманітарній підгрупі, яку представляє віце-спікер Ірина Геращенко.

Знаєте, на жаль, ми не можемо домогтися — ані офіційними запитами, ані іншими діями — інтересу російської влади до цього.

Очевидно, що для Кремля питання українських в’язнів, особливо питання наших військовополонених моряків, це просто спосіб маніпулювати, тиснути на українську владу.

Україна не відмовиться від жодного політв’язня — чи то в Криму, чи то Сенцов чи інші наші громадяни.

І, відповідно, для України є дуже великим пріоритетом звільнення наших військовополонених моряків.

У списках, які були підготовлені Росією і Україною для обміну, з кожного боку згадано по 34 людини. Крім того, Україна розраховує на звільнення українського режисера Олега Сенцова, засудженого в Росії до 20 років колонії за звинуваченням у тероризмі.

Щоб ви розуміли мою роботу в цьому питанні, коли цинічно захопили наших моряків, десять діб ми не отримували жодної відповіді.

Хоча мною, як аташе з питань оборони, були направлені ноти на адресу Міністерства оборони Росії, посольством України були направлені ноти на адресу Міністерства закордонних справ Росії.

Десять днів вони зберігали абсолютно повне мовчання, що суперечить Віденській Конвенції про консульські зносини від 1963 року.

Ми дізнавалися про долю (Моряків. — Ред.) від журналістів, волонтерів, кого завгодно, але тільки не від офіційних осіб.

На всі мої запити Міністерство оборони [РФ] відповіло у дуже цинічній формі — що це питання не належить до їхньої компетенції.

Я розумію, що так, захоплення здійснювала прикордонна служба ФСБ РФ, але стоїть питання про військовополонених, про захоплення наших трьох українських суден. І жодної виразної відповіді щодо цього ми не отримали.

Судилище, яке влаштували у середині січня, нічого спільного з судом не має.

Все, чого домагається російська влада, це не дати чергового козиря нашому чинному президенту та уряду перед виборами.

Тому я не думаю, що російська влада піде на будь-який обмін полоненими до виборів, на жаль.

На жаль, тому що для нас це не просто політв’язні, військовополонені — це люди, у яких є сім’ї, на яких чекають...

Питання військовополонених на Донбасі — це окрема, дуже болюча тема.

І останній обмін, коли Віктор Медведчук тріумфально просто домовився про обмін...

Було видно політичну основу цього питання.

BBC News: Зараз процес обміну загальмувався і, як ви говорите, це політичне питання, яке, так чи інакше, пов’язане з виборами. Але якщо припустити, що Петро Порошенко буде переобраний, чи означає це, що тоді процес буде заморожений ще на п’ять років?

В.Р.: Знаєте, нинішнього президента можна любити, не любити, лаяти, не лаяти, але в одному йому точно не відмовиш — та божевільна робота, яку він проводить на міжнародній арені.

Зовнішня політика, це сфера відповідальності нашого президента. Я думаю, що для нього вирішення питання наших політичних і військовополонених знаходиться у пріоритеті. Про це йдеться завжди, це знають всі українські дипломати у всіх країнах світу.

Ту роботу, яку він проводить на міжнародній арені, щоб посилювати тиск на Росію в цьому питанні, — це безпрецедентна робота, і тому, я думаю, що подальше питання звільнення наших моряків, якщо не буде ніяких зрушень з російської сторони... На жаль, без міжнародної допомоги в даному питанні ми не впораємося.

Після виборів

BBC News: Ви говорите, що у Росії є політичні цілі. Чого, на вашу думку, вона прагне?

В.Р.: Це проговорювали адвокати, не тільки я. Наступний суд буде в квітні, коли будуть відомі результати виборів в Україні.

Залежно від того, хто переможе, я думаю, й буде ухвалене рішення.

Якщо це будуть ті, хто влаштовує російську владу, можливо, наших моряків, як жест доброї волі, відпустять.

Але знову ж таки, це не має нічого спільного з правосуддям, виконанням міжнародних правових норм. Це політична гра Кремля: додати очок тому чи іншому кандидату, або не додати.

На жаль, наші військовослужбовці опинилися заручниками ситуації.

BBC News: У вас, як у військового аташе, у Міністерстві оборони або МЗС є якісь візаві, люди, з якими ви зустрічаєтеся?

В.Р.: Неформального спілкування, скажімо так, у нас немає.

І навіть формального. Окрім того, коли мене кілька разів викликали для вручення нот, вираження позиції російської сторони.

Діалогу як такого немає.

Його немає, на жаль, і на рівні омбудсменів.

Під час січневого суду над українськими моряками наша омбудсмен прибула з чітким наміром, і вже була домовленість, що вона зустрінеться з пані Москальковою (Омбудсменом РФ. — Ред.).

Але в останній момент Москалькова просто взяла і скасувала зустріч.

Хоча її результатом мала стати передача списку російських ув’язнених, які перебувають в Україні, російських в’язнів для обміну.

Ми готові до діалогу, готові до обміну, готові розмовляти, коли мова йде про людей.

BBC News: Розкажіть, що відбувалося з вами у день, коли стався інцидент в Керченській протоці?

В.Р.: Того дня була в дорозі, поверталася з Києва до Москви.

Зв’язок був не завжди, й кожен раз, коли я отримувала нове повідомлення, розуміла, що ситуація дедалі погіршується.

Коли вже у середині дня прослухала перший випуск російських новин, судячи з агресивного тону, що є яскравим маркером, зрозуміла, як російська влада буде діяти далі.

Поки доїхала до Москви, дізналася про поранених, що наше судно обстріляли.

Я і колеги проводили багато зустрічей з представниками інших посольств, тому що всі прекрасно розуміли — обстріл стався у нейтральних водах. Це зафіксовано. Є факти. У наше століття супутникової розвідки це доступно всім.

BBC News: Нещодавно пан Турчинов в інтерв’ю ВВС сказав, що Україна має намір знову перекинути в Азовське море кораблі через Керченську протоку. Ви не боїтеся повторення інциденту?

В.Р.: Я думаю, в даному випадку побоюватися необхідно вже російському керівництву. Щоб вони утрималися від подібних необдуманих агресивних кроків.

Тому що той резонанс, який викликав цей випадок....

Думаю, що наслідки у наступних, скажімо так, ситуаціях можуть бути набагато гіршими.

BBC News: Чи є у вас діалог з російською владою про долю кораблів?

В.Р.: У тому й справа, що ми також не домоглися жодних відповідей від російської сторони з цього приводу.

Міністерство оборони мені відповіло, що це не їхня компетенція, а Міністерство закордонних справ мовчить.

BBC News: Чия ж це компетенція?

В.Р.: Я так розумію, що тут вирішує лише одна людина, яка сидить на самій верхівці — у Кремлі, судячи з усього.

Адже омбудсмен не вирішує нічого щодо військовополонених і політичних полонених (ув’язнених), Міністерство оборони не вирішує нічого щодо захоплених кораблів.

Якась цікава ситуація. Значить, напевно, вирішує хтось один.

BBC News: Тобто Володимир Путін буде вирішувати долю катера «Бердянськ»?

В.Р.: Я не виключаю таку можливість.

BBC News: У контексті обміну полонених часто згадують імена патріарха РПЦ Кирила і митрополита київського Онуфрія. Яка їхня роль тут?

В.Р.: Можливо, я помилюся, але не помічала значної ролі церкви у цьому питанні.

Те, що патріарх Кирило є однією з ключових фігур для Володимира Путіна й через нього можуть робити такі жести доброї волі, я не виключаю.

Для чого? Це також зрозуміло. Підкреслити роль Московського патріархату.

Але я б не вважала, що конкретно у нього є якісь можливості.

Ставлення у Москві

BBC News: Відчуваєте контроль з боку російських спецслужб?

В.Р.: Я думаю, як і всі тут.

BBC News: Але ви не як всі. Ви особлива людина.

В.Р.: Ну добре. Скажімо так, трохи більше ніж усі.

BBC News: Як ви вважаєте, тут взагалі небезпечно перебувати? Чи відчуваєте ви себе у небезпеці просто на вулиці?

В.Р.: Ну що ви, Москва набита поліцейськими.

Усі відзначають, навіть іноземці, що це дуже безпечне місто, тому що такої кількості поліції немає ніде.

BBC News: Чи стикалися ви, навпаки, з якимось співчуттям до України з боку звичайних людей?

В.Р.: Знаєте, коли я 2016 року сюди приїхала, я ставила собі питання: як людина, що живе, у Тиві або Челябінській області, може зірватися й поїхати на Схід [України] вбивати українців лише тому, що по телебаченню розповіли про якихось розіпнутих хлопчиків та все інше.

У мене це питання відпало саме собою після того, як я два тижні подивилася російські федеральні канали.

У мене виникло питання інше: звідки росіяни взагалі беруть новини про свою країну?

Але що потім вразило. Попри весь цей обсяг негативного інформаційного потоку, тут є думаючі люди, які десь симпатизують нашій країні та її демократичним прагненням.

Так, їх небагато. Але, як це не дивно, вони є, це радує. Не в усіх телевізор перемагає холодильник, та й узагалі стоїть на першому місці.

Мені доводилося чути і дуже негативні відгуки про Україну, але це більше були, скажімо так, кремлівські штампи.

Причому, найбільше здивувало, що це було від молодих людей.

Але водночас я зустрічалася і з людьми, які абсолютно чітко розуміють, що Україна у своїх демократичних прагненнях має повне право вільного вибору, що ми не повинні бути частиною Російської імперії, часи імперії минули.

Джерело: BBC