Старший солдат Лариса Терешко: Коли поїхала в АТО, чоловік навчився зав’язувати доньці бантики

12 березня 2019, 16:03 | ID: 48122
Старший солдат Лариса Терешко: Коли поїхала в АТО, чоловік навчився зав’язувати доньці бантики Старший солдат Лариса Терешко: Коли поїхала в АТО, чоловік навчився зав’язувати доньці бантики

Останні 2 роки Лариса відзначала Міжнародний жіночий день на війні. Саме на цей час припадали її відрядження на схід. Вона – медик 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, що дислокується у Львові. До армії працювала медсестрою у поліклініці на Волині. На час виїздів у зону бойових дій з двома дітьми – Ярославом та Даринкою – залишався її чоловік. Він – офіцер 80-ки.

– Коли поїхала в АТО, чоловік навчився зав’язувати доньці бантики, – усміхається Лариса. – Я була приємно вражена. Він у мене великий молодець. Відраджувати їхати на схід не став – я знала, що мушу там бути. У колективі мене б не зрозуміли.

Під час першого відрядження на Донбас медична рота десантників виконує обов’язки поблизу села Піски на Донеччині. У лютому тут якраз починаються інтенсивні обстріли – є поранені. У декого рани не сумісні з життям. Всі труднощі колектив долає завдяки злагодженій роботі і підтримці своєї командира медроти – Тетяни Юріївни.

У розмові Лариса з тривогою згадує події кількарічної давнини. Важке літо 2014-го. Її чоловік у складі десантників захищає Луганський аеропорт. Боялася увімкнути телевізор, аби не дізнатись чогось страшного.

– Він виїхав з дому 8 березня, у травні ми зустрілись на Харківщині, а 13 липня вони заходили в Луганський аеропорт, – пригадує Лариса. – Я про це не знала, зв’язку майже не було. Наприкінці липня чоловіка поранили – про це я теж дізналась остання.

Телефон був вимкнений 2 тижні. Дружина не знаходила собі місця. Коли раптом почула рідний голос у слухавці – була найщасливішою на світі. Чоловік сам себе видав. Каже, не хвилюйся, про мене тут дівчата піклуються. Тоді й Лариса зрозуміла, що він – у шпиталі. Поранення в грудну клітку, контузія. Не минуло й півроку після повернення додому, як чоловік знову поїхав на війну.

- Я плакала, гримала дверима і всіляко намагалась відрадити, - продовжує Лариса. – Він сказав тільки три слова: там мої хлопці. Я тоді цього не розуміла, а зараз я розумію…

Їхні діти теж хочуть бути військовими. Стрибати з парашутом, володіти зброєю і захищати країну. Як мама і тато. Про батьків-десантників часто розпитують однокласники – і їм завжди знайдеться що розповісти…

Орест Дрималовський.