Маргарита Погоріла про перший самостійний виліт і зламані стереотипи щодо «чоловічої» професії

«А ви впевнені? Думаєте професія військового льотчика — робота для тендітної дівчини?» — скептично запитували Маргариту Погорілу.

«Так! Це для мене», — відповідь дівчини була тверда.

Вона — майбутній військовий льотчик, поки що єдина дівчина в Харківському національному університеті Повітряних Сил, яка навчається за цією спеціальністю.

На факультеті є й кілька дівчат, котрі опановують професію штурманів і техніків, та майбутня льотчиця — єдина.

На початках Маргариті найважче було саме зруйнувати стереотипи. Проте вже після перших самостійних вильотів увесь скепсис зник, та й сама Маргарита остаточно переконалась: з військовою авіацією вона надовго...

— Мій батько — військовий льотчик. Була малою дитиною, але навіть тоді відчувала, як йому важко. Проте тато так захоплено розповідав про службу, неймовірні емоції від пілотування... У нього горіли очі і цей вогник перебрався до мене... Усе моє життя так чи інакше пов’язане з аеродромами, літаками, частими переїздами.

Дівчина вже на третьому курсі льотного факультету. За її плечима не тільки успішно складені іспити, а й десятки самостійних польотів. Каже, це почуття перемоги над собою, природою і фізикою — ні з чим не порівняти.

Якщо доведеться захищати країну — жодних «відмазок» не шукатиму. Зі мною навчається чимало хлопців, батьки яких — бойові льотчики. Ми не з чуток знаємо, що нас чекає попереду. Поки ж інтенсивно вчимось, адже від наших знань і навиків залежатиме життя екіпажу та успіх виконаних завдань.

— Коли йшла до літака перед першим самостійним вильотом, аж коліна тряслись від хвилювання, — пригадує Маргарита. — Та як тільки сіла в кабіну, страх одразу зник. Небо, хмари, земля і розуміння того, що це ти сама, а не хтось інший, керуєш крилатою машиною... На малій висоті бачиш, як люди знімають твій політ. Приємно... Не даремно ж усі льотчики люблять свою роботу! Відразу після польотів телефоную батьку, він хвилюється, розпитує. Пам’ятаю, як перед першим самостійним вильотом тато промовив: «Вилетиш у небо, зрозумієш — твоє чи ні». І я чітко сказала — «моє!»

Коли дівчина вступала до вишу, в країні вже четвертий рік ішла війна. Та відважну Маргариту це зовсім не злякало. Каже, що приносити користь своїй країні — найкраща мотивація.

— Якщо доведеться захищати Україну — жодних «відмазок» не шукатиму. Зі мною навчається чимало хлопців, батьки яких — бойові льотчики. Ми не з чуток знаємо, що нас чекає попереду. Поки ж інтенсивно вчимось, адже від наших знань і навиків залежатиме життя екіпажу та успіх виконаних завдань.

У Маргарити — все попереду. Опанування більш складних типів авіатехніки. Уже на п’ятому курсі пройде практику на бойовому літаку, з яким планує пов’язати службу...

Фото з особистого архіву Маргарити Погорілої