Коли в Україні з’явиться пані генерал?

Українки нарівні з чоловіками нині безпосередньо беруть участь як у розбудові нової армії, так і в її осучасненні, опановуючи військові професії й функціональні царини, де ще донедавна жінок навіть важко було уявити. Але наша розмова буде не стільки про гендерну рівність в окремо взятому відомстві, бо це питання глибше — його важко відрегулювати навіть кількома законами, адже спричинене воно історично-ментальним чинником, скільки про прикладну перспективу. Про те, як зараз служать у війську жінки, що для них приховало майбутнє, і що держава й суспільство мають зробити, щоб ми могли не лише пишатися жінками в однострої, а й визнавати, що обрана ними модель самореалізації є вдалою та вартою наслідування

Рівність прав означає рівність відповідальності

Маю на увазі те, що вже прийшов час, коли жінку-військовослужбовця в Україні починають спокійно й без зайвого пафосу сприймати не як певний соціальний феномен, а як звичайного професіонала, що добровільно опановує обраний фах. Але це справді Вибір — саме з великої літери, хоча й українській лікарці, вчительці чи депутатці теж потрібні воля, патріотизм і навіть мужність.

Саме наприкінці літа — на початку осені відбулося декілька подій, що формально просигналізували про реальні результати переосмислення й переформатування національних військових традицій, зокрема й у гендерній їх частині. Більше того, це переосмислення набуває чіткої нормативної структури. Отже, першим таким сигналом стало впевнене і зовні дуже естетичне крокування на цьогорічному параді з нагоди Дня незалежності України дебютного розрахунку жінок-військовослужбовців. Свято прикрасили курсантки Військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка й Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут. Їхній зведений батальйон однозначно став найкрасивішим.

Другий важливий сигнал — ухвалення Верховною Радою, щойно вона відновила сесійну роботу, змін до законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків у Збройних Силах. Законопроект № 6109, покликаний сприяти утвердженню гендерної рівності в усіх військових формуваннях та протидіяти дискримінації за ознакою статі у сфері безпеки й оборони, став законом. Зрозуміло: появу такого документа актуалізував і пришвидшив сьогочасний воєнний конфлікт. Він, будьмо відверті, і дав поштовх гендерній еволюції у війську.

Віднині жінок можна залучати до виконання ширшого кола військових завдань, зокрема бойових дій, уможливлено обіймання раніше недосяжних для них посад, рівний доступ до військової кар’єри водночас із однаковим з чоловіками обсягом відповідальності під час виконання обов’язків військової служби. Скасовано обмеження щодо служби жінок у військовому запасі й проходження ними військових зборів. Отже, в Україні може з’явитися і пані військовий генерал. Жінку у війську вже давно не сприймають як виклик (у багатьох арміях жінкам не дивуються навіть за штурвалом корабля). Наразі в арміях країн організації Північноатлантичного договору служить понад 280 тис. жінок. Найбільше їх у США (14%), Канаді (11,4%), Великій Британії (9%). Україна теж, принаймні як на мене, практично вже звикла до масового бажання громадянок служити в армії. Проте ці цифри б’є Ізраїль — 34% від загальної чисельності ЦАХАЛ — жінки. Найвідоміший підрозділ, створений в ізраїльській армії 2004 року, — жіночий батальйон «Каракаль» (пустельна рись).

Народний депутат від БПП Ірина Суслова, одна з авторів закону, зауважила, що документ підтримали в НАТО, Міноборони України й одноголосно в комітеті з питань нацбезпеки й оборони. Також вона повідомила, що на урядовому комітеті схвалено її пропозицію про перебування у складі міжнародних миротворчих місій до 15% жінок.

Міноборони адаптувало 117 військових об’єктів до стандартів, що відповідають санітарно-гігієнічним потребам жінок

Очевидно, що Україна поступово інтегрується в євроатлантичну безпекову модель, інкорпоруючи її основоположні засади в національне правове поле. Те, як Києву це вдається з погляду правозахисту, постійно оцінюють експерти й урядовці. Зокрема трохи більше ніж місяць тому урядова Уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко взяла участь у засіданні робочої групи з реалізації завдань Цілі партнерства Україна-НАТО G0013 «Гендерні питання» у ЗСУ на 2018–2019 роки. І висловила підтримку напрацюванням оборонного відомства в реалізації державної гендерної політики.

— Гендерна політика і проходження служби жінками — різні речі. Доцільно прояснити. Коли говоримо про проходження служби жінками-військовослужбовцями, маємо на увазі особливості, що вимагають управлінських рішень і створення умов, забезпечення відповідної обізнаності й навченості особового складу, — пояснює заступник Міністра оборони України з питань європейської інтеграції генерал-лейтенант Анатолій Петренко. — Коли ж ідеться про гендерну політику, ми піднімаємо тему рівних умов проходження військової служби незалежно від статі. Тобто іноді в нас, говорячи про гендерну політику, автоматично думають, що йдеться про жінок. Насправді ж мова про рівність у перспективах такої служби, у правах і обов’язках. Не може бути відмінності у правах і обов’язках, в очікуваному результаті роботи між жінкою-полковником і чоловіком у такому самому званні. Саме тому, коли говоримо про створення таких умов, очікуємо, що, призначаючи на керівні посади цих людей, вони однаково якісно працюватимуть незалежно від статі. Це важливо. Для Збройних Сил — це серйозна актуальна річ, бо ми несемо реальну відповідальність за обороноздатність держави, і в цьому сенсі немає нічого умовного. Навіть розмови про те, що десь трошки можна дати слабину, бо то жінка служить, чи тут варто зробити знижку, бо це чоловік, тепер неприйнятні.

За словами заступника міністра, Міноборони — єдине відомство, що повністю взяло на себе виконання цілей партнерства з НАТО саме в гендерних аспектах військової служби. Призначено 19 гендерних радників, які відповідають за реалізацію завдань гендерної політики. Створено якісний алгоритм, що охоплює всі аспекти, які відповідають Національному плану дій на виконання резолюції Радбезу ООН 1325 «Жінки, мир, безпека». Передусім це забезпечення для жінок перспективи кар’єрного зростання відповідно до рівня освіти, досвіду й результатів службової діяльності. Триває робота зі створення належних умов для комфортної служби українок в армії. Зараз коштом бюджету Міноборони на 117 військових об’єктах ужито необхідних заходів для забезпечення їх відповідності санітарно-гігієнічним потребам жінок.

— Нещодавно повернувся зі службового відрядження з ОТУ «Північ», — розповідає Анатолій Григорович. — Одна з бригад працює там над установленням пункту постійної дислокації практично з нуля. Це непросто робити поблизу району проведення ООС. Процес доволі витратний, відбувається одночасно із забезпеченням виконання завдань у смузі оборони. І це не той випадок, коли бригада перемістилася з Яворова на Схід, виконала завдання й повернулася. Це той випадок, коли бригада «там» завжди. І я відверто запитував: «Що в бригаді відбувається з жінками-військовослужбовцями?» Виявляється, місцеві жінки почали укладати контракти на службу в ЗСУ. Тобто військова стезя приваблює луганчанок. Тут діє комплекс чинників: ситуація на ринку праці, стабільність, здоровий клімат у військовому колективі, бажання людей служити Батьківщині, відновити безпеку та порядок у регіоні. Звісно, й наша гендерна політика теж приносить плоди. Я оглянув приміщення, де вони живуть, санвузол, де ці пані можуть утримувати себе в належному порядку. В польових умовах для цього використовують і простіші рішення, але в дислокації стаціонарного розміщення ми повинні враховувати й жіночі потреби. Інфраструктуру вже створюють. Командири визнають важливість виконання такого завдання навіть у складних умовах на нашому східному терені.

Військові виші мають умови для того, щоб жінки вступали до них, училися, отримували первинні офіцерські звання і розпочинали офіцерську кар’єру.

Уже знято всі обмеження у призначенні жінок на посади в ЗСУ, що визначають боєздатність або дозволяють виконувати функцію забезпечення. Це треба наполегливо пояснювати суспільству. Нині жінки роблять вагомий внесок в обороноздатність — у військовій медицині, зв’язку й інформатизації, фінансовому господарстві, зв’язках із громадськістю. Це ті сфери, де жінки мають усталену репутацію. А от на посадах, які визначають боєздатність, приміром, кулеметники, гранатометники, командири екіпажів тощо, для жіноцтва — нове поле для освоєння. Цю можливість забезпечено за винятком посад, що забороняє чинне законодавство, головним чином через надмірне фізичне навантаження і задля збереження репродуктивної функції жінки. Ми повинні про це говорити спокійно й не у форматі трагедії для жінок. Наше законодавство містить гуманну складову, і ми теж враховуємо чинники, зокрема демографічний, що впливають на національну безпеку.

— Але ж дехто скаже, мовляв, подивіться на закордонний досвід — хіба у нас не такі самі жінки, як там?

— Ви маєте рацію, такі запитання є, і я їх сприймаю цілком зважено. Така активність повинна раціонально впливати на наші внутрішні процеси. Оперую статистикою. Понад 55 тис. жінок, із яких більше ніж 25 тис. — військовослужбовці, а загалом у ЗСУ служать або працюють 255 тис. осіб. Причому майже 3,4 тис. — жінки-офіцери. У центральному апараті Міноборони 47% держслужбовців — жінки. Отже, говорити, що кількісно жінки у нас абсолютна меншість, не доводиться.

У нас уже є українки, здатні стати генералами

— Утім, є «але». Наразі жінки поки що надають перевагу проходженню військової служби у традиційних для себе сферах. Так, у нас призначають жінок кулеметниками чи гранатометниками, снайперами, але це не стало масовим явищем. І коли на деяких форумах, присвячених гендерній тематиці, лунає запитання: «Коли ж у нас з’явиться жінка-генерал?», я відповідаю так: «Щоб у нас вона була, має бути жінка-лейтенант, що займає позицію, яка потенційно приведе до генеральської», — веде далі заступник міністра. — Якщо подивитися, на які спеціальності вступають жінки, приміром, у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові, ви зрозумієте, що дівчат немає на факультеті механізованих військ. А можливості ж є — конкурсна комісія не має права заборонити пані вступати на спеціальності командирів тактичних підрозділів. Немає їх і на танковому факультеті, або ж ДШВ. Але у нас є перші 14 «ластівок» — курсанток факультету ракетних військ і артилерії (загалом на трьох курсах). Можливо, серед них і є наші майбутні пані генерали.

Погляньмо з іншого боку, якщо йти кар’єрними сходами від лейтенанта до майора. Зайдіть у Національний університет оборони у групи, де навчаються офіцери оперативно-тактичного рівня, й побачите: там жінок немає, а якщо і є, то вони виконують важливі оборонні завдання в іншій сфері, де приносять користь із максимальною ефективністю. Причому жінкам-майорам не заборонено вступати на такі управлінські спеціальності. А жінки-полковники можуть навчатися і на оперативно-стратегічному рівні, щоб просуватися кар’єрно. Ми розуміємо: це майбутні командири батальйонів, бригад, оперативних командувань вузькопрофільних напрямів, як-то протиповітряна оборона чи радіаційний, хімічно-бактеріологічний захист. Якщо ці жінки фахово зростають, вони отримують реальний шанс на призначення командувачем виду, директором департаменту чи очільником главку. І тут варто спокійно усвідомити: це потребує часу, а не лише бажання. Це принцип якісної офіцерської кар’єри.

Коли ми побачимо в Сухопутних військах жінку-командира механізованої роти, тоді і зрозуміємо, що перебуваємо у тренді, це дасть змогу через певний час очікувати й на появу жінки-генерала.

У НАТО ця тема має значно довшу історію. Приміром, німці говорять, що нині за кар’єрною лінією в Бундесвері можуть призначати жінку на ключову посаду категорії «підполковник». Тобто там усвідомлюють, що вивчили і підготували, провели через певні щаблі жінку, здатну бути підполковником. У США й Канаді є пані, що виконують генеральські обов’язки. Наприклад, Міністра оборони України, коли він перебував із візитом у Канаді, зустрічала начальниця оперативного управління об’єднаного штабу ЗС Канади — жінка-бригадний генерал. Але ж подивіться, який вона має послужний список! Я розмовляв із нею, і вона розповіла, наскільки напружений її графік. Якщо в неділю о 15:00 генерал не прибула на роботу й не попрацювала, то її понеділок розпочнеться зі зламаного дня й усього тижневого робочого процесу. Наші американські партнери мають аналогічну ситуацію. Там жінки виконують обов’язки командувачів, командирів, капітанів, льотчиків (днями міжнародні навчання Rapid Trident — 2018 поблизу Львова відвідала бригадний генерал армії США Келлі Фішер. — Авт.). Такі приклади — показник того, що система відбору, навчання, проходження служби дала їм можливість генерувати пул жінок, що є ефективними в кожному конкретному функціональному сенсі. Не кидаючись у крайнощі на кшталт «Ой, лишенько, жінкам не дозволяють стріляти», треба зрозуміти: можливості навчання та призначення створені, й ми очікуємо, що українки прийдуть і почнуть себе проявляти на цих посадах. Більше того, Міністр оборони України вже ухвалив рішення дозволити з 2019 року дівчатам вступати до військових ліцеїв. Так ми почнемо із самого низу формувати власний пул жінок-військових, який уже створили наші партнери. Нам важливо, що з середньою освітою дівчата набуватимуть і військової підготовки. Можливо, саме серед них буде більше мотивованих навчатися далі на факультеті механізованих підрозділів чи танкових військ.

Ідеальна система служби для жінок потребує додаткових ресурсів і зусиль законодавця

Звісно, маємо обговорити й аспект материнства. Нині через потребу в догляді за дітьми приблизно 3 тис. жінок-військовослужбовців перебувають у декретній відпустці. Наше законодавство надає тривалий декретний статус — аж до 6 років. Але коли говорити про належність жінки до офіцерського корпусу, то її настільки довга відсутність не сприяє якісному виконанню завдань, покладених на очолюваний нею підрозділ.

— Цей виклик не вирішити механічно просто, — пояснює Анатолій Григорович. — Адже не скажеш, змінімо законодавство й даймо жінці наказ, щоб вона через два місяці після пологів ішла на службу. Це вплине на демографію! Треба створити систему, що надасть жінці-військовослужбовцю можливість залишити дитину в спеціальному дитячому закладі з відповідним рівнем турботи, звільнивши її від виконання материнських обов’язків на час служби. В американських колег жінка, яка служить в армії, може залишити дитину в такому закладі через два тижні після народження. Уявляєте? Та в тім нічого дивного немає, адже створені належні умови для такого сервісу. Отже, є баланс: жінка підписує контракт, що зобов’язує її виконувати функціонал кулеметника, пілота, командира бойової машини тощо. І в неї є право на відпустку через материнство. Але держава водночас забезпечує догляд за дитиною та низку компенсацій, і тому сімейні справи військової не страждатимуть.

Це комплексна річ. Ті, хто закликають, щоб жінок призначали абсолютно на всі військові посади, повинні закликати і до того, щоб їм створювали відповідні сприятливі умови для служби. Для початку ухвалімо необхідні правові рішення й передбачмо адекватний обсяг ресурсів. Тоді сформується ситуація, коли жінки отримають нові контрактні стосунки із ЗСУ і матимуть реальні гарантії підтримки функції материнства й одночасного виконання службових обов’язків. Так вони не загубляться як фахівці.

— Хочу підкреслити, що це питання — серед пріоритетів Міністра оборони, й ми об’єктивно усвідомлюємо, що воно вимагає додаткових ресурсів, зусиль та часу. Міноборони зі свого боку для жінок уже відкрило пристойні можливості для служби. Але для остаточного розв’язання потрібні управлінські кроки на найвищому державному рівні, зміни в трудовому кодексі, законодавстві з охорони праці тощо. Реальна небезпека в тім, що у нас жінки-військові гинуть, калічаться, це бойові втрати країни, що воює. Тому з холодним розумом використовуючи передові надбання, ми маємо послідовно рухати вперед систему, що забезпечить повноцінне використання потенціалу жінки-військовослужбовця в інтересах обороноздатності України.

Геннадій КАРПЮК, газета «Народна армія»


20 вересня 2018, 17:36 | ID: 43707 |

ОСТАННІ НОВИНИ


Переглядів: 764 //