Історія лейтенанта Анастасії Окаєвич, випускниці Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного

Анастасія – випускниця Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Після навчання пішла служити у 1 танкову бригаду. Потім – 9 місяців фронту. Деякий час її підрозділ виконував завдання на "нулі" – передових позиціях у Новозванівці на Луганщині.

– Під час виконання завдань поранили мого товариша, – каже дівчина. – Ми знайомі з першого курсу. І так склалося, що служити потрапили в одну бригаду.  На сході  також  підтримували і допомагали одне одному. Надзвичайно важко було підібрати в той момент потрібні слова для його батьків. Страшно, коли війна підходить до тебе так близько…

Попри юний вік, Анастасія – заступник командира роти. У зоні бойових дій виконувала функції офіцера-психолога. Служити у війську вирішила ще до війни на Донбасі, у 2013-му. Перед самим вступом до військового вишу помер її батько, який теж був військовим. Тоді ж дівчина пообіцяла собі продовжити шлях тата і закінчити академію з відзнакою. Їхати у зону бойових дій її ніхто не змушував. Рішення приймала самостійно. Каже, офіцер завжди повинен бути зі своїм підрозділом – де б він не був.

– Дарма кажуть, що армія не є жіночою справою – вона все ж жіночого роду, – жартує Анастасія. – У чоловічому колективі завжди знайдеться той, хто не довірятиме. Мовляв, жінка не зможе впоратись зі складним завданням. Але це зникає після першої справи, коли жінки доводять, що володіють різними видами стрілецької зброї не гірше за чоловіків або ж керують бойовими машинами – від БМП до танка.

Сьогодні Анастасія Окаєвич працює викладачем у рідній Академії сухопутних військ – навчає майбутніх сержантів. У вільний час (хоч його й не надто багато) займається спортом, вивчає іноземні мови і відвідує тренінги з цивільної психології, щоб впроваджувати досвід у військовій справі. Здобуває другу і водночас третю вищі освіти. Планує захищати кандидатську.

– Друзів раніше дивував мій спосіб життя – виїзди на полігон, робота на вихідних, постійні відрядження, – розповідає Анастасія. – Але з часом вони мене зрозуміли. Їхня підтримка під час відрядження на схід була дуже важливою…

Орест Дрималовський.