Болісних моментів за час служби траплялося багато, адже завжди робиш усе можливе, а часом довезти хлопця до госпіталю не вдається...

03 липня 2019, 09:20 | ID: 50848
Болісних моментів за час служби траплялося багато, адже завжди робиш усе можливе, а часом довезти хлопця до госпіталю не вдається...

Аліні М’якенькій — усього 23. Проте її набутого на передовій досвіду вистачило б не на одну наукову статтю. До району бойових дій дівчина вирушила відразу після закінчення медичного училища.

Тоді, у 2015-му, її рідні знали лише, що Аліна їде на полігон. Але коли довідалися правду, анітрохи не здивувались. Адже бачили, як дівчина реагує на фронтові зведення і як бажає допомогти…

Нині Аліна — старша медична сестра сортувального відділення прифронтового госпіталю. Скількох бійців урятувала не рахувала, проте схоже, що їх чимало. Зізнається, що коли вчилась, уявляла роботу військового медика дещо інакшою. Виявилось: це не лише стерильні рукавички й операційні, а й бруд, сльози та сталева витримка.

— Думка «а раптом стану корисною» не давала спокою ще в училищі. Тож одразу після закінчення навчання побігла за відношенням, — згадує Аліна. — Я була готова до відповіді на кшталт «тобі ще дітей народжувати», а натомість почула: «медики нам потрібні!».

Дівчина зізнається: болісних моментів за час служби траплялося багато, адже завжди робиш усе можливе, а часом довезти хлопця до госпіталю не вдається... Але дивовижних спасінь усе ж значно більше.

– Коли безнадійним удається видертися з лап смерті й продовжувати повноцінно жити, розумію: увесь оцей режим нон-стоп, недоспані ночі є недаремними, — ділиться Аліна. — Багато бійців потім дякують.

Нещодавно один колись важкопоранений заїжджав — привіз морозиво.
— Кохання не знайшла на фронті, все-таки чотири роки поміж чоловіків? — жартома запитую дівчину.
У відповідь чую трохи знічене: «Та яка там любов? Занадто багато роботи».

Анастасія ОлехновичАрмія Inform