23-річна медик Євгенія Семененко: «Найскладніше в нашій роботі – чекати підтвердження, що всі поранені – живі»

23-річна медик Євгенія Семененко: «Найскладніше в нашій роботі – чекати підтвердження, що всі поранені – живі»

«18 лютого цього року — один із найжахливіших днів мого життя. Звук російської артилерії був настільки потужний, що всі будинки навколо епіцентру обстрілу здригалися, мов від потужного землетрусу... В той день на спостережниках поблизу Хутора Вільного були саме мої побратими. Їхній пост був по сусідству з Максимовим, який загинув того дня».

Так згадує атаку російських військ на позиції підрозділів Об’єднаних сил Євгенія Семененко — бойовий медик механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Тоді ворог, завдавши потужного артилерійського удару, спробував просунутися через лінію розмежування в районі Новотошківського, Оріхового, Кримського та Хутора Вільного, що поблизу Золотого.

Для 23-річної сумчанки це вже третя ротація на Донбас. Дівчина зізнається, про армію мріяла все своє свідоме життя.

— Я навчалася в 11 класі, коли розпочалася Революція Гідності. Події на Майдані зачепили мою підліткову душу і саме тоді я вирішила — своє життя точно пов’яжу із військом. Але доля трішки інакше розпорядилась зі мною, і для початку я вивчилася на фельдшера у місцевому медичному училищі, — розповідає дівчина. — А вже у 2017 році повноцінним медиком пішла на контракт. Спочатку служила в реактивному артилерійському дивізіоні. З ним і поїхала на ротацію в район бойових дій. Як зараз пам’ятаю — 2 вересня.

Євгенія очікувала, що з першого дня на Донбасі потрапить на передову. Та все ж специфіка підрозділу зіграла своє. І вся ротація пройшла на другій лінії. Але, окрім бойового чергування, була змога вдосконалити і навички з тактичної медицини.

— Для мене все було вперше, але я розуміла — кожен медичний нюанс може врятувати комусь життя. Наступна ротація була вже в складі іншої роти і, як я і хотіла, — на передовій. Тут, на жаль, стала в пригоді тактична медицина, — говорить Євгенія. — Ніколи не забуду, коли по «радєйці» передали, що у нас двоє 300-х. Серце від хвилювання здавалось вилетить. За себе ніколи так не переживала, як за бійців. Рюкзак на плечі й — до них. А знаєте, як ще буває? Ти можеш вибігти їм на допомогу, в тебе є всі необхідні медикаменти, ти повністю екіпірований... Але — це не твоя зона відповідальності і їм допомагають ті медики, які ближче. І от сидиш і чекаєш повідомлення, що всіх евакуювали — живі.

А ще дівчина розповіла, що пережити всі екстремальні моменти на війні допомагає... малювання.

— Ти ніби на деякий час поринаєш в інший світ і можеш морально відволіктися від буденності. За допомогою олівця переносиш усі емоції на папір, усі пережиті жахіття — теж туди, — каже Євгенія. — Взагалі щось саме на військову тематику не часто малюю, здебільшого — пейзажі, портрети, птахів і тварин. У мене мама і сестра чудово малюють, але навчалася я сама і доволі критично ставлюся до своїх творінь. Адже, коли одну картину вважаєш майже класною, а через пів дня знаходиш недолік, то це розчарування, але завжди є до чого прагнути.

Навіть попри часті обстріли та таке нахабство ворога, що ми бачили 18 лютого, бійці налаштовані тільки на перемогу.

— Ніхто з побратимів не падає духом. І знаєте, на війні я подорослішала. Погляди на життя змінилися, переосмислила своє ставлення до деяких речей, — зізнається Євгенія Семененко. — Ще жодного разу не пошкодувала, що пішла на службу до війська. А ще — думаю вступати у медичний виш, потім — знову повернуся в армію. Тут я потрібна.


27 лютого 2020, 17:45 | ID: 56004 |

ОСТАННІ НОВИНИ


Переглядів: 106 //