«Мого татка, танкіста, вибухом зажбурило аж на нічне небо. І тепер він там — найяскравіша зірочка»

09 серпня 2019, 11:28 | ID: 51606
«Мого татка, танкіста, вибухом зажбурило аж на нічне небо. І тепер він там — найяскравіша зірочка» «Мого татка, танкіста, вибухом зажбурило аж на нічне небо. І тепер він там — найяскравіша зірочка» «Мого татка, танкіста, вибухом зажбурило аж на нічне небо. І тепер він там — найяскравіша зірочка» «Мого татка, танкіста, вибухом зажбурило аж на нічне небо. І тепер він там — найяскравіша зірочка» «Мого татка, танкіста, вибухом зажбурило аж на нічне небо. І тепер він там — найяскравіша зірочка» «Мого татка, танкіста, вибухом зажбурило аж на нічне небо. І тепер він там — найяскравіша зірочка» «Мого татка, танкіста, вибухом зажбурило аж на нічне небо. І тепер він там — найяскравіша зірочка»

Як і багатьох вдів полеглих вояків, її, приміром, не раз ганебно виставляли із маршруток. «Викинь це липове посвідчення й вимітайся звідси разом зі своїм виводком!» — навіть отаке почула одного разу Тетяна від дебелого водія автобуса. «Виводок» — це дві доці, Софійка та Алінка, яким на день загибелі батька виповнилось, відповідно, п`ять і два рочки.

Із демобілізацією перших хвиль фронтовиків хамовите водійське й чиновниче кодло принишкло. Не без труднощів, але отримала Тетяна від держави житло, пенсію, належні компенсації та пільги. Втім, усі п`ять років без чоловіка найбільш потерпала не від побутової скрути. Окрім туги за коханим, її гнітило повне незнання того, як воював і гинув її Андрій...

Біля Зали Пам`яті Міністерства оборони України лунають дзвони і салюти на честь полеглих фронтовиків. Діти приголомшено затуляють рученятами вуха, а вдови не стримують ридань.

— Про Андрія з бригади мені лише й повідали, що під Червоним Яром на Луганщині його танк наїхав на міну. Детонував боєзапас, і чоловіка викинуло з башти назовні. Деякий час його серце начебто ще билося, та за лічені хвилини він пішов, — вимовляє пізніше Тетяна. — А так пече дізнатися більше! Він був воїном за покликанням. І якось не хочеться вірити в банальність обставин його розставання із життям...

Так, пані Тетяно. І в обставинах загибелі Андрія та двох інших членів екіпажу його танка Т-64 БМ «Булат» із бортовим номером 681, і в подіях, які цьому передували, справді не було анічого пересічного. Навпаки! Сержант Андрій Мансуров, капітан Андрій Плохой на позивний «Копчений» і старший солдат Сергій Нагорний у серії запеклих боїв укрили себе серед побратимів некнижною славою. На жаль, подробиці тих днів стають відомими загалу тільки нині.

«Копчені» палили ворожу бронетехніку, як сірники

На війні добре відомо, що в бою екіпаж танка зазвичай гине воєдино. Тому, напевно, всю команду 681-го «Булата» за позивним капітана Плогого охрестили «Копченими». Називали їх так майже в усіх підрозділах 80-ї десантної та 128-ї гірсько-піхотної бригад, батальйону «Айдар», які в липні проривались до оточених на Луганському летовищі побратимів. «Копчені» йшли в авангарді передового рейдового загону під командуванням тоді полковника, а нині генерал-майора Героя України Андрія Ковальчука.

Після прориву в аеропорт перед його захисниками постало завдання розширити і утримати коридор до появи головних сил для постачання підкріплень, боєзапасу та провіанту. «Копчених» у складі танкової роти перекинули на виконання цього завдання до нечисленного загону десантників та «айдарівців». Під Георгіївкою українці зіткнулися із кадровими російськими підрозділами, роздовбавши їх у пух і прах. Зокрема 681-й запалював ворожу бронетехніку з одного пострілу...

Найдокладніше про участь «Копчених» у боях під Георгіївкою розповів офіцер-десантник 80-ї бригади Вадим Сухаревський на позивний «Борсук».

Його зведений загін діяв, виходячи із заплутаної тактичної обстановки та негустих власних сил. В`їзд у містечко прикривали два танки, два бронетранспортери і лише семеро десантників. Командир загону «айдарівців» із позивним «Зола» зайняв панівну висоту й укріпив на ній групу із зеніткою. Центр населеного пункту тримали близько півсотні «айдарівців» з відділенням десантників та чотири танки 1-ї танкової бригади. Інші десантники контролювали дорогу в аеропорт.

Одним махом переломити хід бою

21-го липня противник одночасно з трьох напрямків розпочав штурм містечка за підтримки танків і артилерії. Наших танкістів «Борсук» одразу кинув зупиняти ворожі бронегрупи. В одного з наших «Булатів» у перші ж хвилини під броню влучив снаряд. Екіпаж, слава Богу, вцілів та пересів на інші панцирники. Танкова баталія закінчилися досить швидко, адже по бойовиках запрацювали наші артилеристи.

Проте ворог увів у бій серйозні підкріплення, і українці почали швидко втрачати контроль над подіями. «Борсук» вимушено зняв бронетехніку із висот та кинув її у центр Георгіївки, де нашим хлопцям доводилося надто гаряче. Резервів у нього не залишалося, ворог сунув вперед. І тут...

— Бачу, як до посадки, де нам у фланг заходило до роти бойовиків, мчить танк «Копченого», — оповідає Вадим. — Його раптова поява на зручній для ведення вогню прямою наводкою позиції стала для штурмуючих катастрофою. «Копчений» там відпрацював, як у тирі. Він підбив танк, БМП порвав, спалив кілька «КамАЗів» із піхотою. Відпрацював шикарно, я навіть не берусь підрахувати, скільки живої сили він там «прикопав».

Узагалі внесок 681-го в ту нашу перемогу важко переоцінити. «Копчений» допоміг зняти вогневу блокаду однієї з моїх груп поблизу школи. Потім приїхав до мене у центр, знищив на мотлох дві вогневі точки в будинках, після цього ми перейшли в атаку...

А знаєте, де татко зараз? На небі. Його туди на війні закинуло вибухом. І він там — найяскравіша зірочка«.

Андрій наче відчував, що з цієї війни не повернеться

Андрій поспішав жити, немов знав: вік йому відміряний короткий. Він розривався між службою і родиною. Але кожен вільний день намагався перетворити для дружини і дочок на свято. Походи в ліс, риболовля, родинні обіди... Доньки ніколи не засинали, доки татусь не поцілує їх на ніч. Квіти дівчатам своїм носив майже щодня, брав на себе будь-яку, навіть «жіночу», роботу вдома. Й тільки після поховання Тетяна взнала, що йти на війну він перед строєм роти визвався із кількома товаришами сам. Хоча міг і не робити цього, бо під його опікою, окрім дочок, були ще й молодший брат та сестра. Проте покликання військового вимагало взятися за зброю. Коли дружина із дочками ридма ридали, проводжаючи його в дорогу, Андрій тільки мовчав...

Після підриву і детонації боєкомплекту серце Андрія билося ще кілька хвилин

Найточнішу інформацію про обставини загибелі екіпажу Андрія вдалося отримати від його товаришів, які досі служать і воюють, та інших учасників штурму села Червоний Яр.

За свідченням заступника командира роти на той час добровольчого батальйону «Айдар» Андрія Омельчука із позивним «Сотник», «Копчені», як завжди, пішли в атаку першими. Маршрут висування підрозділу перед тим начебто перевірили сапери. Однак уже метрів за двісті під 681-м спрацював подвійний фугас. Вибух був настільки потужний, що детонував боєкомплект «Булата». Башту танка зірвало з кріплень корпусу і відкинуло вбік на сімдесят метрів.

А ось слова іншого учасника бою, танкіста Федора Матюші:

— 3 серпня були п`яті роковини загибелі Андрія. Ми з хлопцями на могилі Андрія поминали побратимів і згадували, як це було. Командири вирішили для початку взяти Червоний Яр у танкові кліщі. Ми розділилися: дві машини почали обходити селище зліва, дві — справа. Піхота діяла за своїм тактичним завданням.

Почувши незвичайної сили вибух та сповіщення по радіо про підрив 681-го, мій екіпаж терміново повернули на вихідну позицію. Видовище — жахливе. Понівечене тіло Андрія висадило в повітря разом із баштою. На ньому не згоріли тільки портупея та кобура з пістолетом. Всі були безмірно приголомшені: за всіма законами фізики він мав померти миттєво, його мало б розмазати по броні. Але його серце ще билося кілька хвилин...

P.S. За три тижні до загибелі Андрій Мансуров відзначив своє 25-річчя. Його поховано в селищі Гончарівське, де дислокується його бригада.

8 вересня 2014 року Указом Президента України № 708/2014 за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Мансуров Андрій Сергійович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня посмертно...

Віктор Шевченко, Інформаційне агентство АрміяInform



ОСТАННІ НОВИНИ
На час проведення службового розслідування начальника Управління цивільно-військового співробітництва ЗС України усунуто від виконання службових обов’язків

36 хвилин тому

В Офісі Президента відбулося засідання робочої групи з питань зниклих безвісти та заручників

2 години тому

Щоденне зведення Міноборони щодо ситуації в районі проведення операції Об’єднаних сил

3 години тому

На Львівщині збудовано унікальну «Смугу перешкод підрозділів військової розвідки»

5 годин тому

У Залі пам’яті на території Міноборони відбувся ранковий церемоніал вшанування загиблих Українських героїв

5 годин тому

У штаб-квартирі НАТО підписано оновлену редакцію Дорожньої карти Україна-НАТО з оборонно-технічного співробітництва

6 годин тому

Генеральний штаб проведе службове розслідування за фактом заяви начальника Управління цивільно-військового співробітництва ЗС України

7 годин тому