Чемпіон — син героя

10 липня 2019, 14:55 | ID: 51045

Нещодавно юнацька збірна України (U-20) виграла світову першість з футболу в Польщі. Cеред тих, хто кував перемогу в фіналі над корейцями, був півзахисник Кирило Дришлюк — син легендарного українського льотчика, який героїчно загинув у небі над Донбасом, захищаючи рідну землю від проросійських бойовиків. У червні 2014 року батько Кирила, майор авіації Павло Дришлюк, у складі екіпажу здійснював спостережний політ над Слов’янськом. На висоті 4050 метрів у літак-фоторозвідник Ан-30Б влучила ворожа ракета.Машина почала різко втрачати висоту і падати на житлові квартали. Ціною власного життя екіпаж скерував літак за межі міста й запобіг жертвам серед мирного населення. Того дня загинуло п’ять українських льотчиків-героїв...

СУМНА РІЧНИЦЯ

— Була саме шістнадцята річниця нашого вінчання. Чоловік передзвонив зранку, привітав і сказав, що не зможе приїхати додому, — згадує дружина Павла Людмила. — А близько 18.00 почали надходити телефонні дзвінки від знайомих. Запитували, чи правда про збитий літак, про Павла, про хлопців. Я не вірила, адже й гадки не мала, що чоловік у зоні АТО. Згодом про ту трагедію дізналася вся країна...

Рідні Павла ще кілька днів надіялися, що він живий і повернеться. Чекали... Вірили...Рештки його тіла ідентифікувати так і не вдалося. Деякий час він вважався зниклим безвісти. Лише 6 січня 2015 року капітана Дришлюка визнали загиблим.

Для Людмили і Кирила було важко й нестерпно боляче змиритися з втратою чоловіка та батька. Плакали, сумували, проте знайшли сили жити далі. Сім’ю підтримували друзі і колеги Павла. Їхні слова: «Тепер ти головний у сім’ї! Бережи маму!» в пам’яті Кирила закарбувалися навічно. Він пообіцяв зробити все, щоб батько ним пишався навіть з небес. І свого слова дотримав: став футболістом, чемпіоном світу, опорою для матері. Тобто тим, ким хотів його бачити батько-герой...

НАВИЧКИ ФУТБОЛІСТА ДЕМОНСТРУВАВ ЩЕ ДО НАРОДЖЕННЯ...

Людмила Леонідівна Дришлюк — привітна і комунікабельна жінка. Своє життя вона присвячує улюбленій роботі, батькам і найдорожчому синові. Просить у Всевишнього доброї долі для Кирила, хвилюється за нього та радіє його успіхам. Каже: знала, що у сім’ї буде футболіст ще до народження хлопця...

— Чоловік мріяв про дочечку, я ж хотіла сина. І все збіглося. Народився Кирило під знаком «Діви», — усміхається пані Людмила. — Йшов 20 тиждень вагітності. Кирило почав «лупцювати» живіт із середини. Потім медикам на УЗД показував праву ногу. Спокою мені не давав до появи на світ. Тоді думала, буде боксером або футболістом...

М’ЯЧ — ОСНОВНА ІГРАШКА

Дідусь Кирила Леонід у юності займався футболом. Свого часу навіть виступав за професіональну футбольну команду. Тож перші ази гри онукові дав саме він. Дитячих машинок і солдатиків у домі Дришлюків було небагато. І не тому, що не мали змоги їх купити. Причина інша: майбутнього чемпіона світу такі «цяцьки» не цікавили. Головною «зброєю» Кирила був м’яч. Ледь не щодня вітальня квартири перетворювалася на футбольний майданчик. На численні прохання припинити баталії з «круглим» дідусь відповідав дочці: «Не бачиш? Козак росте. Чемпіона готую...» І справді, немов у воду дивився... Кирило підростав, згодом був двір і дитяча футбольна школа київського «Динамо». Так гартувався дух переможця, так гартувалася сила і воля футболіста, якому судилося стати відомим на весь світ...

— Пам’ятаю, як мій Кирило грав на позиції форварда. Забивав по п’ять-шість голів. Ми раділи на трибунах. Потім його перевели у центр поля. Першим тренером сина був Юрій Лень, — згадує мама футболіста. — Разом із сином пережили все: розбиті коліна, переломи рук і ніг. Проте Кирило жодного разу не сказав, що йому важко.

КРОПИВНИЦЬКИЙ ДЕБЮТ ТА ПРОПОЗИЦІЯ З ДАНІЇ...

У футбольній академії «Динамо» завжди була висока конкуренція. На одне місце претендували п’ять-шість спортсменів. Тому не кожен міг потрапити навіть до дублюючого складу киян. Кирило був на перегляді в Полтаві, а потім поїхав у Кропивницький. Зіграв за дубль місцевої «Зірки» кілька товариських матчів. Футбольний «коуч» Геннадій Монарьов повірив у хлопця і дав йому шанс. Футболіст уклав із клубом контракт — і незабаром дебютував в основній команді. За ФК «Зірка» Кирило виходив на поле 25 разів. Проте за підсумками сезону 2017/2018 років команда із Кропивницького не втрималася в українській прем’єр-лізі...

— Син завжди хотів прогресувати. І рішення щодо подальшої кар’єри приймав сам. Були пропозиції від зарубіжних футбольних клубів. Велись переговори. Кирило міг переїхати до Данії. Називалася сума трансферу, понад 700 тисяч доларів, — каже Людмила Дришлюк. — Та врешті-решт він перейшов до «Олександрії». Сказав, що цей клуб з неабиякими амбіціями і найбільше йому підходить...

ТРЕНЕР ПЕТРАКОВ. ВИКЛИК ДО ЗБІРНОЇ

Зробити з юного футболіста дорослого професіонала — завдання, можливо, складніше, ніж вигравати європейські кубки. Однак Олександру Васильовичу Петракову це вдалося. Нині він — найуспішніший тренер збірних в Україні. Цей наставник відбирав, готував і вів до тріумфу наших молодих чемпіонів. Саме він, тренер-мотиватор, помітив і розкрив талант Кирила Дришлюка та інших хлопців...

— У травні 2017-го Кирило зателефонував і сказав, що отримав виклик до збірної. Я раділа і водночас хвилювалася. Збори. Виснажливі тренування. Перельоти. Постійно думала: «Чи впорається з цим мій син?» — розповідає пані Людмила. — Втім, гравці прогресували. Минулого року дійшли до півфіналу Євро у Фінляндії. А Кирило відіграв чотири матчі без замін. Тепер — чемпіони! Звичайно, успіх команди залежить від тренера, від його довіри, від згуртованості колективу. Футболісти стояли «горою» за Олександра Петракова. Його поважають. Син неодноразово говорив, що під його керівництвом хочеться грати і перемагати.

МАМИНА МОЛИТВА — ОБЕРІГ...

Правду кажуть, що немає сильнішого оберегу, ніж благословення і молитва мами. Перед кожним матчем збірної пані Людмила ходила до храму. Просила Всевишнього, щоб допоміг команді, дав сил Кирилу та його товаришам. А перед фіналом, запаливши свічку, надіслала сину повідомлення: «З Божою допомогою! На тебе дивитиметься весь світ...» Каже, з часом її почали впізнавати церковні служителі, вітали з перемогою сина, а святий отець попросив футболку її чемпіона.

— Молитва перед матчем стала традицією. Можна програти, можна виграти, але для матері найголовніше, щоб син не зазнав травм. Одна жінка, в якої щоразу купувала свічку, дивувалася моїм візитам. Я пояснила, що триває футбольний турнір, у якому бере участь мій син. Схоже, що й вона стала вболівальницею, адже після фіналу підійшла й привітала, — усміхається Людмила Дришлюк. — Знайомий священник, який дуже допоміг нашій сім’ї після смерті чоловіка, попросив футболку з автографом Кирила. Святий отець п’ять років тому напророчив моєму сину: «Ти станеш відомим футболістом!»

ПЕРЕМОГУ ПРИСВЯТИВ БАТЬКАМ

Фінал світової першості дивилися всі рідні Кирила. Коли пролунав фінальний свисток, радості не було меж. Рідня святкувала тріумф перед телевізором, Кирило «танцював» з кубком по той бік екрану, а мільйони українців — на вулицях сіл і міст...

І справді, ту перемогу, першу в українській футбольній історії, святкувала вся Україна! Нашим футбольним героям оплескував весь цивілізований світ!

Найперше, кому зателефонував Кирило одразу після «золотого» матчу, була його мама. Саме їй, найріднішій людині, він присвятив свою перемогу.

— Мамо — я чемпіон! У мене золота медаль! Рідненька, цю перемогу присвячую тобі! — розчулено повторює слова сина пані Людмила.

Своїм тріумфом Кирило завдячує й татові, який на небесах, безперечно, також радів успіхові сина...

— Кожен день я молюся і прошу його, щоб він мені допомагав. Радий, що ми не підвели його й стали чемпіонами світу, — сказав Кирило.

«ТВІЙ ТАТО — ГЕРОЙ»

В аеропорту «Бориспіль» юнацьку збірну України з футболу зустрічала велика юрба людей. Команду щиро вітали під бій барабанів і бризки шампанського. Та найбільше овацій отримав Кирило Дришлюк. Його прийняли в обійми мама, бабуся, дідусь та колеги батька — військові з 15-ї бригади транспортної авіації. За перемогу в фіналі чемпіонату світу він отримав іменний годинник від Міністерства оборони України. Вітали Кирила й товариші по команді, зокрема півзахисник Олексій Хахльов.

«Твій тато — герой. Він зробив все, щоб український народ спокійно міг святкувати нашу перемогу на чемпіонаті світу. Ти сильний, і ти це заслужив! Пишаюся тобою, брате», — написав футболіст.

***

Нещодавно чемпіон світу знову повернувся на футбольне поле. У дублюючого складу футбольного клубу «Олександрія», за яку виступає Кирило, завершилася коротенька відпустка. Команда готується до нового сезону. Тож мрія футболіста увійти до основного складу команду може стати реальністю. Своєю грою за українську збірну Кирило це право заслужив.

Олег Сушинський, Інформагентство Міноборони АрміяInform (м. Київ)