Командувач ДШВ ЗС України Михайло Забродський: «ДШВ завжди готові виконувати бойові завдання, але тактику залишимо в секреті»

25 квітня 2019, 17:16 | ID: 49348

Інтерв’ю Командувача Десантно-Штурмових військ ЗС України генерал-лейтенанта Михайла Забродського в ефірі Військового радіо «Армія FM».

Яна Холодна: Війна в Україні триває 5 років, ви були Командувачем АТО, скажіть, чи змінилося ваше ставлення до війни за ці роки?

Михайло Забродський: Загалом відношення до військових дій на сході нашої держави не змінилося. Але події на Донбасі стали більш технологічними, стали нести в собі більш вагому інформаційну складову, стали джерелом і причиною залучення більш значних людських, технічних і фінансових ресурсів. Вони стали полігоном для випробовування нових форм і способі ведення бойових дій. Вони стали дуже добрим майданчиком для тестування новітніх систем озброєння, в тому числі і високотехнологічних. Якщо говорити про виключно людську складову — моє відношення до цієї війни не змінилося. В тому, що ЗСУ і інші складові сил оборони держави роблять вірну і правильну справу — немає жодного сумніву. По природі своїй конфлікт на Сході залишається такою ж відповідальною, жорсткою і кривавою справою, серйозною роботою для багатьох чоловіків і жінок наших Збройних Сил.

Яна Холодна: В 2015 році ви сказали чудову фразу, про те, що Україна здає зараз екзамен на те, щоб бути незалежною і сильною державою. Чи змінився ваш наратив?

Михайло Забродський: У жодному разі. Він залишається таким самим. Інша справа, що екзамен трохи затягнувся і на всі питання є відповіді.

Яна Холодна: Чи змінилися ваші вимоги до десантника сьогодні?

Михайло Забродський: Безперечно. Вимоги, які ми висуваємо до тих, хто сьогодні бажає проходити службу, значно змінилися. І зміни пов’язані насамперед з тим, що у нас з’явилося більше часу та умов для підготовки людей по відповідним військовим спеціальностям. Якщо у 2014-2015 роках хвилі мобілізації потребували більш стислих термінів підготовки, навіть з належним ресурсним забезпеченням, просто бракувало часу, щоб вкласти в людей все те, що може знадобитися на війні. Зараз в цьому плані підходи значно змінилися. Працює майже на повну потужність 199 центр навчання ДШВ, ми взаємодіємо з навчальними центрами інших родів військ ЗС України. Враховуючи те, що незначна частина особового складу проходить цю підготовку, є можливість практично індивідуально приділяти увагу кожному військовослужбовцю. Відповідно, з’явилися можливості для підготовки, з’явився набір професійних вимог для кандидата, або того, хто проходить цю підготовку. Ми намагаємося враховувати все те краще, що було напрацьовано за ці 5 років, в тому числі і дуже жорстокі та криваві уроки, які нам надала війна на Сході.

Яна Холодна: У вас на базі навчального центру з’явилося дуже багато нововведень. З чим це пов’язано?

Михайло Забродський: На наш погляд, в будь якій підготовці, завжди будуть якісь акценти. Якщо сьогодення вимагає від нас якихось спеціальних навичок, наприклад, дій в умовах населеного, і пункту, і є можливість ці навички додатково привити і відпрацювати, звісно, ми це використовуємо. Стосовно стандартів підготовки і змісту самої підготовки — акцент робиться на старий, давній принцип — вчити тільки те, що може знадобитися на війні. Інша справа, що раніше ми працювали з людьми, які проходили службу в ЗСУ, в будь-які роки, але мали відповідні уявлення про те, що потрібно від солдата. Зараз більша частина — це ті, хто приходить із запасу, і як правило, після закінчення середньої школи, і навіть не мають уявлення про військову службу. Можливо, зараз багато уваги потрібно приділяти саме розширенню військового кругозору, щоб людина орієнтувалася і роки служби в ЗСУ дійсно привчили її до чогось загального, щоб людина розуміла загалом, як працює військова машина. Тобто, є нагода змістити акцент із суто професійних навичок на процес виховання і вироблення зацікавленості людини у її майбутній професії.

Яна Холодна: До прикладу, приїжджає хлопець, який хоче служити, в навчальний центр, що відбувається потім?

Михайло Забродський: Я одразу залишу осторонь ті процеси, які відбуваються у військкоматі під час призову. В навчальному центрі перш за все проводиться так званий «вхідний контроль» — це дуже серйозне психологічне тестування, наскільки дозволяє час і обстановка, — досконало вивчаються всі документи, особливо, пов’язані з минулим кандидата, певне тестування з фізичної підготовки. А взагалі — кількатижневе перебування у навчальному підрозділі з відповідними навантаженнями і обмеженнями, практично відразу розкривають людину. З цього можна зробити висновок, чи її це, чи не її. Перш за все, ця людина розкривається для самої себе. Можливо перші тижні, місяці найважчі і так буде не завжди, але людина для себе вже розумітиме. Це якщо говорити лише про процедуру відбору. Крім того, є можливість спостерігати за поведінкою людей в різних обставинах, робити певні висновки, навіть робити певну професійну переорієнтацію. Наприклад, людина прийшла з відношенням з одної бригади, а її зацікавить інший підрозділ. І починає готуватися вже за профілем.

Яна Холодна: А який відсоток відсіюється на початковому етапі відбору? Чи передбачена процедура, коли людина до складання присяги, може зрозуміти, що армія — це не її, і ви зрозуміти, що така людина армії не потрібна.

Михайло Забродський: Законодавством така процедура не передбачена, але є можливість в межах існуючих положень, якщо людина своєчасно зрозуміла, що це не її, є можливість поїхати до військкомату.

Яна Холодна: Вже два роки десантники носять маруновий берет, чи з’явилися у вас нов. Традиції, пов’язані з цим беретом?

Михайло Забродський: Залишилася традиція, як спадщина, від носіння блакитного берету — це вручати маруновий берет після здійснення стрибків, або закінчення циклу підготовки в навчальному центрі. З’явилася традиція принесення клятви десантника. З’явився і впроваджується в життя «Кодекс честі десантника» — це збір правил поведінки, як то кажуть, на всі випадки життя, починаючи від виконання бойових завдань і закінчуючи повсякденною діяльністю. Наскільки він буде адаптований, це стосуватиметься особисто кожного. Немає жодного диктату — приймати його чи ні. Але при напрацюванні цього кодексу ми, наприклад, намагалися узагальнити все те краще, що є про військову службу в арміях провідних країн світу, нашій власній історії, в тому числі і на війні.

Яна Холодна: Чи простіше зараз впроваджувати нову ідеологію з тією молоддю, яка до вас приходить?

Михайло Забродський: Загалом, так, але є невелике доповнення — дуже просто будувати ідеологію для ЗСУ, коли ідеологія існує в державі.

Яна Холодна: Розкажіть як сьогодні оснащені ДШВ?

Михайло Забродський: Оснащення військ десантно-парашутними системами, які використовують армія США і низка армій провідних країн світу. Це рішення було продиктоване одночасно і технологічними підходами, і якістю, і ресурсом, закладеним в цю техніку, які неможливо навіть порівняти з тими парашутними системами, що використовуються зараз (маю на увазі парашутні системи радянського виробництва і частково українського передвоєнних років). Це рішення було певним чином стратегічним і політичним, в тому плані, що воно потенційно дає можливість відійти від радянських зразків і радянських підходів. На жаль, виробництво парашутних систем, які використовувалися в високо мобільних десантних військах, аеромобільних, свого часу, в десантно-штурмових військах продовжує використовуватись, залишилося на тимчасово окупованій території. На жаль, виробники і ті, хто займається постачанням, запропонувати щось нове на тому ж рівні не можуть, а якщо і пропонують, то це репліка того ж самого старого. На жаль, іноземні постачальники, виробники, я маю на увазі КНР, Польща, пропонують те саме, з радянського, але свого виробництва. Виходить просто замкнене коло. Ми це коло два роки тому вирішили розірвати, були прийняті відповідні рішення,зараз питання лише одо стабільності виконання, графіку постачання цих парашутних систем. Перші відгуки, які поступають про них з військ — дуже позитивні. Вони нас влаштовують майже по всім показникам.

Яна Холодна: Чим вони відрізняються?

Михайло Забродський: Якщо говорити виключно про технічні питання — в Радянському союзі панувала доктрина масового десантування але в денний час. Звідси — керована парашутна система, набір певних характеристик, які забезпечують масове викидання, потрапляння парашутиста-десантника на майданчик приземлення, з мінімальним впливом вітру. В армії США свого часу, починаючи з середини 20 сторіччя, була прийнята доктрина масового нічого десантування. Звідси парашут не куполоподібний, а квадратної форми, підвищена стабільність, відсутність керування, мінімальний ризик розхитування, трохи збільшена швидкість зниження, але 100%-во гарантоване потрапляння на майданчик свого підрозділу. Все, що відбувається з десантником після приземлення, обумовлене тим, що відбувається з десантником у повітрі. Якщо підрозділ приземлився кучно, разом, затратив мінімальний час на збір і приступив до виконання завдань — від цього напряму залежить успіх. Всі знають таку проблема — десантно-парашутних систем радянського зразку — ресурс застосування (кількість застосування парашута, в тому числі і для виконання навчально-тренувальних стрибків і всі знають після чого парашут просто списується). В американських системах панує трохи інший підхід — їхні парашутні системи не мають обмежень такого плану. Це свого роду економічний критерій, це відсутність потреби додаткових закупівель, додаткових витрат на закуповування.

Яна Холодна: Як довго потрібно перевчатися?

Михайло Забродський: Попередня підготовка, як то кажуть — снаряга, займає два тижні. Якщо людина має попередній досвід здійснення стрибків з парашутом, то це займе декілька днів. Це скорочує термін навчання, немає потреби вчитися досконалого складання парашуту, тому що їхнім закладанням займається спеціальний підрозділ, зменшується набір необхідних навичок, він стає більш доступним, передбачуваним.

Яна Холодна: Що ви можете сказати про бронеавтомобілі «Козак-2»?

Михайло Забродський: Бронеавтомобілі «Козак-2» надійшли на постачання підрозділів десантно-штурмових військ цієї весни. Це перша партія. Над створенням «Козак-2» і «Козак-2М» працювали в тому числі і солдати та офіцери ДШВ. Ми долучалися на всіх етапах. Виробник дуже уважно відгукувався на побажання і зауваження щодо цього бронеавтомобіля. Наступним зразком, на якому можна зупинитися, — це БТР-3ДА, постачання якого за плановим порядком. Впевнений. Що найближчим часом перша бригада буде повністю оснащена бронетранспортерами саме цього зразка.

Яна Холодна: Чим ще можуть похвалитися ДШВ?

Михайло Забродський: Можна згадати про безпілотно-авіаційні комплекси, які надходять у війська. Нові окремі зразки обладнання і озброєння для ведення розвідки. Продовжується планове постачання систем зв’язку. Снайперські гвинтівки, нові зразки форми одягу, технічні засоби продовольчої служби, технічні засоби інженерного забезпечення... цей список дуже довгий.

Яна Холодна: Нещодавно у вас відкривалися нові гуртожитки. Як ви оцінюєте нові умови для проживання військових?

Михайло Забродський: Це дуже серйозний крок, який хоча б частково може вирішити проблему з житлом для військових за контрактом. Ті умови, які створені, повністю відповідають мінімальному набору потреб, які можуть виникнути у молодої людини, яка тільки прийшла в ЗСУ. Вони забезпечують певні умови для комфортного розміщення. Щодо майбутньому цих гуртожитків, то час покаже — можливо треба буде щось додати.

Яна Холодна: Цього року десантно-штурмові війська сформували українсько-польсько-литовську бригаду, — наскільки цей досвід буде корисним для ваших військ?

Михайло Забродський: Безперечно, буде корисним. Перша за все, тому, що з усіх підрозділів українсько-польсько-литовської бригади найбільш завантаженими є штаб бригади і управління бригади. Всі наші військовослужбовці проходили службу саме на штабних посадах, а це досвід роботи в середовищі армій членів альянсу, досвід володіння іноземною мовою, опанування штабних процедур. Ми намагалися зробити все, для того, щоб люди, які повернулися з попередньої ротації, використовувалися з максимальною ефективністю, але на жаль, не всі з них прийняли рішення залишатися в рядах ЗСУ. Але, так чи інакше, більша частина залишилася, і я впевнений, що їхні досвід і навички будуть корисними для ДШВ.

Яна Холодна: Коли ви зустрічаєтеся з представниками іноземних підрозділів, чи розповідаєте практичні навички, як потрібно вести цю війну?

Михайло Забродський: Ті, хто приїжджав до нас, мають дуже високу культуру саме військової педагогіки. І навіть в процесі, коли вони навчають, вони намагаються навчатися у нас. Це обмін думками, спілкування у неформальній атмосфері, обговорення «як краще можна зробити». А не тільки того, що «так написано». Це процес йде протягом 5 років і не переривається. Будь-яке навчання — це завжди взаємодія. Коли починається гра в одні ворота, мовляв, «я вчитель і знаю все, а ти учень, не знаєш нічого» — це більше нагадує менторство. Суть підготовки військової, та і будь-якої взагалі, — саме у обміні думками, особливо, коли учні іноді бачили навіть більше, ніж вчителі.

Яна Холодна: Я хотіла ще поговорити про експериментальну роту — коли ви започаткували цей експеримент?

Михайло Забродський: Назва «експеримент», можливо, не надто доречна у цьому випадку, стосовно цієї військової частини. Суть нововведень або апробація нових підходів, які зараз там опрацьовують — це все більш-менш впорядковане залучення до виконання бойових завдань, в тому числі, у складі Об’єднаних сил. У окремого розвідувального батальйону ДШВ в цьому плані є маленька преференція, бо батальйон — все ж не бригада, і ми можемо керувати процесом підготовки відповідних груп, які здійснюють виконання завдань в інтересах тої чи іншої бригади. Так, наприклад, за час перебування однієї з бригад на правому фланзі ООС, ми встигли провести дві ротації військовослужбовців цього розвідувального підрозділу.

Яна Холодна: Яка ситуація в ДШВ із жінками на службі?

Михайло Забродський: Навіть не зважаючи на законодавчі акти, у нас законодавчо закріплені певні обмеження на проходження служби військовослужбовцями жінками. Це пов’язано в першу чергу із специфікою застосування підрозділів ДШВ і необхідністю виконання завдань поза лінією зіткнення, мається на увазі, на території. Яка контролюється противником. Певних обмежень ми плануємо дотримуватися і в подальшому.

Яна Холодна: Буквально днями з’явилася інформація, що Ахтем Сеітаблаєв хоче зробити художній фільм, заснований на реальних подіях, славнозвісному рейді, яким ви керували. Як ви до цього ставитеся?

Михайло Забродський: До художньої екранізації подій 2014 року ми ставимося позитивно. Ми готові до співпраці, якщо від нас будуть потребуватися якісь консультації, уточнення.

Яна Холодна: Яким би ви бачили цей фільм — драму чи такий, який спонукав би людей до перемоги?

Михайло Забродський: Я не вважаю себе творчою людиною і тим більше, не маю права судити, — бути це драмі або не драмі з точки зору творчого працівника. Але чисто по-людськи, події 2014 року можна помістити в ємке поняття «драма». Але, я вважаю, що навіть в драмі можна знайти той позитив, який може вести, вказувати шлях, відмітити тих, хто з цього рейду не повернувся...

Яна Холодна: Ви сьогодні у цивільному одязі — чи часто вам доводиться носити такий одяг у житті?

Михайло Забродський: Ні, зовсім не часто. Не частіше, ніж раз на тиждень.

Яна Холодна: Коли ви востаннє були у відпустці?

Михайло Забродський: У нормальному розумінні цього слова, мабуть, роки 4 назад.

Яна Холодна: Чи вистачає у вас часу для того, щоб приділити його своїй родині?

Михайло Забродський: Ні.

Яна Холодна: Яку останню книжку прочитали?

Михайло Забродський: Гарри Паркер «Анатомия солдата». Зазвичай, читати виходить у вертольоті або в машинах.

Яна Холодна: Який останній фільм дивилися?

Михайло Забродський: Не пам’ятаю.

Яна Холодна: І на останок, — якщо РФ вирішить піти у наступ, чи готові десантники до таких дій?

Михайло Забродський: Особовий склад ДШВ і той, хто зараз проходить службу, хто тимчасово знаходиться в запасі, готовий виконати будь-яке завдання, яке отримає від командування. А стосовно тактики — хай це буде невеличким сюрпризом для нашого противника.

За матеріалами Військового радіо «Армія FM».