«Не здогадувалася, що рятую життя майбутньому чоловіку»

18 червня 2017, 16:35 | ID: 31310 | Переглядів: 327
«Не здогадувалася, що рятую життя майбутньому чоловіку»

«Безсмертний гімн материнству. Її життя на передовій війни. Вона майбутня мама. У неї є автомат, медична сумка. Ларисі всього 25 років. Вона встигла більше, ніж інші за два життя. Сотню хлопців вивезла з поля бою, працюючи медиком-госпітальєром. Тяжкопораненого чоловіка витягла з-під артобстрілу. Кров, емоції, поранені, стреси... Дитина під серцем. Життя майбутнього українця треба зберегти. Лариса нині в клінічній лікарні ім. І. І. Мечникова...» Головний лікар Сергій Риженко.

Серпень 2015 року, Старогнатівка

На годиннику шоста ранку, та сонна й утомлена медик Лариса «Чайка» давно на ногах. Що поробиш... Бої почались вдосвіта, розвіявши будь-які надії на відносно спокійний день. Це перша ротація Лариси на передову, дівчині — лише 23, тільки з вишу. Вона й не здогадується, що одним із перших урятованих буде її майбутній чоловік. Та тоді вона навіть ім’я його не запам’ятає — познайомляться за рік у Авдіївці, і довго згадуватимуть той пекельний літній день.

Під обстрілом з мінометів і «Градів» на територію фронтового медпункту влітає бронемашина з пораненими. Хвилювань — як і не було. Дівчина розуміє, що зараз від неї залежить життя героїв. Серед поранених — розвідник Євген, зовсім молодий хлопчина, притомний, але в шоковому стані. У нього масивна кровотеча, складне поранення, глибоко в нозі застряг осколок...

— Потрібна екстрена операція! — резюмує Лариса після надання першої медичної допомоги.

Та, схоже, їхати в шпиталь пацієнт зовсім не планує.

— Яка ще операція? Дайте якусь таблетку та й усе! Мене взагалі нічого не турбує, — чоловік вперто стояв на своєму.

— Таблетка не допоможе! Як ти не розумієш? А не турбує тільки через сильні знеболювальні!

— Ніякої лікарні! Я ще й форму зіпсовану вам довго згадуватиму...

Того дня через руки Лариси пройшов не один поранений, та цього впертого пацієнта вона не могла забути. Не хотів госпіталізуватися й годі.

— Зіпсовану військову форму Євген згадує мені досі, — жартує Лариса. — Постійно говорить, яка вона була зручна й «щаслива»... А як до рани на стегні підступитися, не розрізавши одяг? Хоч і силоміць, та ми все ж відправили чоловіка до госпіталю, там йому вдало провели операцію. Уламок знаходився просто біля судин, тож залишати його було вкрай небезпечно.

Прослуживши рік розвідником у складі однієї з механізованих бригад, Євген вирішив присвятити себе фронтовій медицині і приєднався до добровольчого медичного підрозділу «Госпітальєри». Приїхавши до Авдіївки, зустрів там дівчину-медика, яка після поранення надавала йому допомогу.

— Почали товаришувати, допомагати одне одному, — ділиться Лариса. — Загалом я була категорично проти романтичних стосунків. Вважала, що на війні таким речам не місце. Та Євген виявився якраз тією рідною душею, яку я не могла знайти в цивільному житті. Якоїсь миті він просто сказав мені: «Ну ти ж знаєш, що станеш моєю дружиною» До речі, відтоді я ще неодноразово надавала йому першу медичну допомогу.

Наприкінці квітня Євген і Лариса підписали контракт, відтепер вони разом служать у військово-медичному госпіталі. А ще за місяць закохані одружилися і дізналися, що чекають на поповнення в родині.

— Усі допомагають і підтримують, аж незручно, — каже Лариса. — На нічні чергування практично не пускають. Чоловік опікає. А роботи у шпиталі дуже багато.

На жаль, нерви, великі навантаження, постійне хвилювання за коханого і ненормований військовий графік все ж дають про себе знати. Наразі Лариса в госпіталі — медики борються за збереження життя маленького українця.

Анастасія Олехнович, «Народна армія»



https://goo.gl/5qL5zB