Офіцер-хірург під обстрілом запустив серце пораненого солдата

12 січня 2017, 12:31 | ID: 26511 | Переглядів: 840

...А коли їхню швидку обстріляли, Влад накрив своїм тілом пораненого побратима й сам зазнав смертельного поранення...Боєць, якого врятував Владислав, вижив.

— У 9-му класі Влад прийшов додому й сказав: «Я хочу бути медиком». Згодом повідомив, що вже склав іспити та є зарахованим у медичний коледж, — пригадує мама лейтенанта медичної служби Владислава Трепка Ніна Миколаївна. — Чотири з половиною роки провчився в коледжі, став фельдшером, іще шість років навчання в Буковинському медичному університеті, три роки інтернатури, потім магістратура. 13 років Влад ішов до своєї мети. Під час його чергування в обласній лікарні, коли виникали критичні ситуації, усі бігли до нього, бо він міг робити все. Він справді був хірургом від Бога...

Мобілізація застала Влада несподівано: йому зателефонували й сказали прибути у військовий комісаріат. Та він мав право не їхати на фронт, оскільки навчався в інтернатурі й міг узяти відстрочення.

— Я його так просила: «Сину, це лише телефонний дзвінок!» Але він мені сказав: «Мамо, я офіцер! Я маю бути там!» Зібрався за півгодини й пішов. А ми й гадки не мали, що все це так сумно закінчиться... — каже Ніна Миколаївна.

— А потім оголосили АТО, і почалося... — продовжує розповідь тато Влада Віталій Володимирович. — Одного дня бійці бригади, у якій служив наш син, ішли на підмогу побратимам і потрапили в засідку. Мали перші великі втрати... Під Тельмановим хлопців уперше накрили «Градами». Під Степанівкою проти них кинули російський танковий батальйон.

Під Тельмановим відбулося перше їхнє бойове хрещення. Тоді майже всю техніку підрозділу було знищено. Залишився тільки «Урал», який уже не був на ходу, і танк. Тоді до цього танка вони тросом підчепили вантажівку, і військовослужбовці на «Уралі» та на броні евакуювалися.

Батько Влада вдячно згадує той випадок. Адже тоді бойові побратими врятували життя його синові. Коли всі сіли в «Урал», командир роти запитав: «А де Док?» (так називали Влада на війні). Відповіли: «Ми десь там його бачили в бліндажі». Тоді офіцер наказав: «Швидко йдемо його шукати». Повернулися, а там поранений Влад лежав непритомний... Бійці затягли його в машину та, по суті, урятували йому життя. І після того випадку Влад завжди носив із собою гранату, бо не хотів потрапити в полон...

У кінці грудня 2014-го — на початку січня 2015 року почалося Дебальцеве. Влад тоді був у відпустці до 15 лютого 2015 року. З фронту зателефонували й попросили повернутися: «Ти нам потрібен!»

— 12 лютого 2015 року (у день загибелі Влада) я по телевізору дивилася новини. Диктор каже: «На Сході сьогодні обстріляли дві медичні машини». І тоді я серцем відчула, що із сином щось сталося, — признається мама Влада. — Перша машина — з ліками, у другій — 11 поранених, водій і супроводжувальний військовий лікар загинули. На фронті було багато медичних машин, і тоді, мабуть, не про цю машину розповідали, у якій загинув Влад. Але якось саме тієї миті я відчула... Я сиділа перед телевізором. Підвелася — ноги підкосилися. Я кажу чоловікові: «Віталію, це Влад...»

Стривожена мати весь вечір, усю ніч набирала номер сина, та абонент був поза зоною досяжності.

— А вже вранці командир роти сказав, що Влад загинув. На цьому й моє життя закінчилося... Це найстрашніше, що можна почути, — каже Ніна Миколаївна.

— Ми мали однакові погляди, однакові характери. Скільки він іще міг вилікувати людей... Не судилося... Може, це робитиме хтось інший, але мені б хотілося, щоб це робив мій син, — каже батько Влада.

Тоді Влад ціною свого життя врятував пораненого бійця. Офіцер-хірург у полі під обстрілами запустив серце пораненого бійця, затягнув його у швидку й продовжував надавати медичну допомогу. А коли їхню швидку обстріляли, Влад накрив своїм тілом пораненого побратима, але сам зазнав смертельного поранення... Боєць, якого врятував Влад, вижив.

...Влад і Юля навчалися разом у медуніверситеті. Покохали одне одного й збиралися одружитися. У день загибелі Влада почало битися серденько його донечки. Юля все-таки встигла розповісти Владові про те, що в них буде донечка. Юля народила. Назвали дитину Вікторією — на честь перемоги життя над смертю.

Лікар-хірург лейтенант Владислав Трепко загинув у ніч на 12 лютого 2015 року, рятуючи поранених бійців. Йому було лише 28 років...

Поховали Владислава Трепка на алеї Слави Центрального кладовища Чернівців. У вересні 2015 року в Чернівецькій школі № 28 — рідній школі загиблого героя відкрили меморіальну дошку. У цій школі досі працюють батьки Влада, вчаться двоє його племінників. У нього залишилося двоє братів, сестра, кохана Юлія й донечка Вікторія, якій вже виповнився один рочок.

Указом Президента України № 108/2015 від 26 лютого 2015 року за особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Владислава Трепка нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно). Також його нагороджено орденом «Народний Герой України» та медаллю «На славу Чернівців». У Чернівцях іменем військового хірурга-героя Владислава Трепка названо одну з вулиць міста.

“Народна армія”



https://goo.gl/84P1PE