Лейтенант «Дубас»

14 жовтня 2016, 17:40 | ID: 24668

Десять років тому Олександр Дубінін закінчив військову кафедру Харківського авіаційного університету за фахом «радіоелектронні системи і комплекси літальних апаратів». Оскільки тоді така спеціальність не була затребуваною, Олександр почав жити звичайним цивільним життям, аж доки не почалася антитерористична операція на Сході України.

Цілий рік майбутній офіцер безуспішно відвідував військкомат, де йому відмовляли, утім наприкінці 2015 року таки отримав повістку.

— Я мріяв потрапити у ВДВ та відразу в район АТО. Саме тоді була створена нова бригада ВДВ — 81-ша, яка постійно там перебувала, — розповідає Дубінін.

— Перший наш бойовий вихід був у Зайцеве, а далі — промзона Авдіївки. Наша позиція на «промці» була найближчою до противника, тож 7 квітня ми не змогли вийти з будівлі, бо її почали інтенсивно обстрілювати. Далі було прийнято рішення замінуватися, але о 5-й вечора нас обстріляли з БМП. Коли на другому поверсі виникла пожежа, ми прийняли рішення перейти на перший, забравши із собою радіостанції, тепловізори та зброю. Пожежа швидко поширювалася, тому ми не встигли забрати бойовий комплект і залишилися без боєприпасів. Нас було п’ятнадцятеро, і в кожного залишилося лише по чотири рожки патронів, — згадує Олександр.

Попри це хлопці вирішили стояти до кінця.

— Ми повідомили про своє рішення по рації командуванню батальйону. Тоді шестеро добровольців через окопи принесли нам боєкомплект, і ми почали відстрілюватися, — розповідає Олександр Дубінін.

Той бій тривав майже вісім годин. Противник тричі намагався оточити наших військових. Вистояти їм допоміг Гімн України. Ворог вирішив, що в такий спосіб десантники прощаються із побратимами, як це колись зробили останні захисники ДАПу, заспівавши Гімн України в ефірі.

Тоді бойовики вирішили піти в атаку, розраховуючи на «зачистку» будівлі. Але українські десантники дали ворогу належну відсіч. Ефект несподіванки допоміг — вороги змушені були відступити...

Вражає те, що жоден боєць із групи «Дубаса» під час того важкого бою не отримав навіть подряпини. Це є справжнім дивом.

— Я підписав контракт на півроку, який вже закінчується, але на сто відсотків впевнений, що продовжу його. Адже хочу служити в цій бригаді саме в зоні АТО. Роботи там ще дуже багато, — зазначив Олександр.

Попри свій щільний графік, Олександр Дубінін зміг завітати на презентацію третього видання книги «Вклоняємось доземно українському солдату».

— Знаєте, чому я пишаюся газетою «Народна армія»? В районі АТО було дуже багато випадків, коли приїжджали журналісти з «Народної армії», озброєні серйозною «зброєю», — фотоапаратом і диктофоном. Інколи під час таких візитів розпочинався обстріл. Я казав журналістам: «Давайте вас відведемо в безпечне місце, адже тут є реальна загроза життю». Кожен з них відповідав: «Ні, я не піду». Вам хоробрості не позичати. Величезне спасибі вам за те, що ви бачите все реально своїми очима, а потім висвітлюєте ці події на шпальтах газети. Завдяки «Народній армії» наші дружини, мами, діти та багато українців мають змогу отримати об’єктивну інформацію про події в районі АТО.

Олена Круглєня, Видання Міноборони газета «Народна армія»