«Прийшов до тями від пострілів... росіяни добивали наших поранених бійців»

12 березня 2016, 10:16 | ID: 18402 | Переглядів: 5784

Всеволод Стеблюк у 2014 році був начальником медичної служби батальйону «Миротворець», який з боєм виходив із оточення з-під Іловайська

У житті Всеволода Стеблюка було чимало екстремальних ситуацій, але вихід з Іловайського котла його батальйону «Миротворець» був для нього на дуже тонкій межі між життям та смертю.

Літо 1990 року. У Києві — Революція студентів. Тоді прогресивна українська молодь протестувала проти підписання нового союзного договору. Всеволод Стеблюк, тоді четвертокурсник Київського медінституту, очолював медичну службу студентського табору, який розташувався на колишній площі Жовтневої революції (сьогодні майдан Незалежності).

— Я щиро вболівав за долю України, — розповідає Всеволод Стеблюк. — Тому активно підтримував прагнення українців на скоріше здобуття незалежності...

У 2013 році полковник медичної служби, доктор медичних наук Всеволод Стеблюк обіймав посаду професора кафедри криміналістики та судової медицини Національної академії внутрішніх справ. З початком буремних подій він щодня бував на майдані, де надавав медичну допомогу постраждалим.

— Коли спецпризначенці почали розстріли протестувальників, поранених ставало дедалі більше, — розповідає Всеволод Стеблюк. — З «вогнепалами» доставляли до трапезної Михайлівського Золотоверхого, де ми разом з іншими хірургами оперували їх.

Потім професор Всеволод Стеблюк одним із перших записався до батальйону «Миротворець», в якому був призначений начальником медичної служби.

Після вишколу на одному з полігонів «Миротворець» спрямували на Схід. Завдання батальйону були різні — від зачистки населених пунктів та їхньої охорони до служби на блокпостах. Так було у Слов’янську, Дзержинську та інших містах і селах Донеччини.

— Ми доволі швидко просувалися до Донецька, і нам здавалося, що ось-ось над містом майорітиме синьо-жовтий прапор, — розповідає Всеволод Володимирович. — І він таки майорів би, коли б не «російські брати».

У серпні 2014-го напередодні Дня незалежності підрозділ «Миротворець» прибув під Іловайськ. Завдання полягало у зачистці міста від терористів. Проте за кілька годин офіцери СБУ попередили, що в Україну зайшли підрозділи російської армії на десятках одиниць техніки і з важким озброєнням.

Їхні батальйонно-тактичні групи одразу почали гатити по нас вогнем. Ми разом з підрозділами Збройних Сил усіляко маневрували, намагаючись уникнути жертв, — згадує ті події лікар. — Та вони все ж були...

Обстріли тривали декілька днів. Потім вдалося домовитися про надання коридору для виводу наших підрозділів. Та ледве наші колони вишикувались для руху, росіяни висунули ультиматум — відходити, залишивши зброю і техніку. Обурені такою зухвалістю росіян українці прийняли рішення прориватися з боєм.

— Я виходив на транспортері переднього краю (ТПК) ЛуАЗ із позивним «Жужа». І тільки-но ми вийшли з Многопілля, нас почали розстрілювати. У повному розумінні цього слова — настільки був щільним вогонь, — згадує ті події Всеволод Стеблюк. — Вдалося дістатися села Новокатеринівка, але і там були росіяни, які засіли на вигідних висотах. Звідтіля й накривали нас протитанковими керованими ракетами. Наша «Жужа» якимось дивом уникнула ракет, але міни не оминула. Пам’ятаю вибух, а далі — провал у пам’яті...

До тями лікар прийшов за 3–4 години. Обмацавши тіло, не виявив на ньому ані ран, ані пошкоджень. Поряд були товариші, які прикривали вихід: Віталій Мариненко, Мишко Крилов та ще шість поранених. Хвилин за тридцять Всеволод Володимирович почув одинокі постріли. Взявши у пораненого командира роти Ігоря «Беркута» оптичний приціл, виліз на скотомогильник, під яким ховалися, та побачив... росіяни добивали наших поранених бійців!..

Незабаром з’явився російський майор. У нашій автівці лежав прапор Червоного Хреста й жилетка з його символікою, а також відповідне посвідчення.

— Я зняв бронежилет і захисний шолом та попрямував у бік росіян. Відрекомендувався «гостям» працівником Червоного Хреста і сказав, що приїхав, аби евакуювати поранених, — розповідає лікар. — Трохи подумавши, майор дав дозвіл. Але людей потрібно було ще зібрати, бо вони лежали хто де, а деякі, рятуючись від розправи, добралися до найближчого села, де їх і прихистили місцеві жителі.

Майор дав своїх бійців, ноші, з якими Стеблюк і супроводжуючі його російські військовослужбовці пройшлися навколишньою територією. Таким чином знайшли близько 20 людей, двоє з яких через кілька годин померли.

— Серед ночі у розташування росіян прибув якийсь тип в армійській формі, але без розпізнавальних знаків, — продовжує Стеблюк. Поспілкувавшись з комбатом, той зник. — Потім майор по радіостанції отримав наказ на наше знищення. Та у відповідь повідомив, що не може цього зробити, мовляв, про наше місцезнаходження відомо Червоному Хресту, чиї представники вже їдуть за ними.

Вранці з першими променями сонця Стеблюк поїхав у село, що знаходилося неподалік. Селяни, дізнавшись, що він представляв Червоний Хрест, почали віддавати наших поранених, яких переховували у хатах. Того дня були знайдені ще 35 хлопців. Всього назбирали близько 90 поранених.

— Після того, як прийшов до тями, під скотомогильником, я встиг СМС-кою повідомити дружині координати нашого місцезнаходження: «Всі розбиті, лежу в полі, у мене 8 поранених, наші GPS-координати», — розповідає лікар. — А вона своєю чергою через знайомих повідомила Генеральний штаб ЗС України. Тож наступного дня, під вечір прийшла колона з 8-ї санітарної роти. В них ми завантажили десятки поранених. Окремо у трьох вантажівках повезли тих, хто загинув від російських «Градів» чи помер від ран. За кілька годин вся колона добралася до аеродрому, звідки поранених гелікоптерами доставили до госпіталю в Запорізькій області. Вранці я теж поїхав туди, супроводжуючи автівки з «вантажем 200».

— На цьому мої бойові дії скінчилися, — каже Всеволод Володимирович. — Але скільки б не відміряв мені Господь Бог земного життя, стільки пам’ятатиму своїх бойових побратимів. Зокрема Андрія Єсипка, Вітю Єщенка, Олексія Горая, Макса Сухенка та інших, які полягли, захищаючи Україну.

«Народна армія»



https://goo.gl/iafp2u