Прикарпаття попрощалося із командиром розвідувальної роти 24 окремої механізованої бригади

24 червня 2014, 17:30 | ID: 3210 | Переглядів: 1579

Біля будинку, де живе мати командира розвідувальної роти штабного батальйону 24 окремої механізованої бригади ОК «Північ» капітана Степана Воробця, рясно достигли вишні. Налились повні ягоди темним рубіновим кольором, як та кров, яку пролив офіцер на донецьку землю. Степан загинув, потрапивши в засідку, яку організували терористи поблизу Ямполя. Довго в страшну звістку про загибель не могли повірити ні друзі, ні знайомі, а головне — мати та дружина, які залишилась вдома бавити двох синів — Дениса та Андрія.

Мрія стати військовим розвідником була в Степана ще з дитинства. Саме тому після восьмого класу він поступив до Прикарпатського військо-спортивного ліцею. Після завершення ліцею вступив до артилерійської розвідки, аби потім кілька разів кожного навчального року писати клопотання на переведення до спеціального факультету, і Степан досяг свого.

Після випуску лейтенант Степан Воробець склав спеціальний кодекс розвідника. Ось як він починається: «Духовною основою для Розвідника є традиції богатирів Київської Русі, козацтва, героїв Української Повстанської Армії, Розвідників попередніх поколінь. Розвідником не стають один раз і на все життя, право бути ним підтверджують щоденно... Пам’ятай, розум — твій кращий мускул... Вміння виграти війну, навіть програвши бій — ось риса справжнього Розвідника... Поставив ціль — іди до кінця: рви на собі шкіру, вмирай і воскресай, самовдосконалюйся й іди до кінця. Завжди вибирай найважчий шлях — на ньому ти не зустрінеш конкурентів. Упав — встав. Упав — встав. Упав — встав — злетів! Тільки так!.. Як тільки воїн почне вважати себе великим, він загине. В той час, коли ти пропускаєш тренування, хтось тренується, щоб перемогти тебе. Тренуйся сьогодні, щоб завтра бути першим. Ти загинеш, якщо пожалієш ворога. Ворог перестає бути ворогом, тільки тоді коли він мертвий... Переможемо або вмремо за Україну, бо мертві сорому не знають. Тільки той є справжній Розвідник, хто має за честь віддати своє життя за Христа Бога, Неньку-Україну та побратима»...

Поховали капітана Степана Воробця в його рідному прикарпатському місті Коломия на міському цвинтарі. Всім містом. З самого ранку до багатоповерхівки, де живе мама Степана, вже почали приходити люди, приносити квіти і вінки. Сумні надписи на стрічках. Але найстрашніших напевно кілька — «Любому синові від мами» та — «Чоловікові та татові від дружини та синів».

Коли труну з тілом Степана понесли до одного з найбільших соборів міста, траурна процесія розтягнулась на кілька кілометрів. Відспівував офіцера Єпископ Коломийсько-Чернівецької єпархії преосвященний Володимир. Закінчивши службу, він звернувся з промовою до всіх присутніх городян.

— Сьогодні Коломийська небесна сотня приймає до своїх лав ще одного бійця — справжнього офіцера, Героя, який приніс в жертву на вівтар свободи нашої Батьківщини своє життя. Ми молитимемось за його душу! Нехай спочиває з миром! — промовив священик.

Немає слів, щоб описати горе матері, дружини та дітей, які стояли над труною з тілом свого сина, чоловіка, батька. Вони вже не плакали, бо виплакали всі сльози, коли чекали літак з тілом свого рідного. Вони лише здригнулися, коли прозвучали залпи прощального військового салюту. Та голоснішим за постріли був звук землі, що гулко падала на домовину, вкриваючи собою капітана Степана Воробця.

Вже стоячи над могилою сина, до всіх присутніх звернулась мама Степана, Галина Степанівна:

— Шановна громадо, завдяки всім вам я назбирала кошти, щоб купити бронежилет та каску, які захистили б мого сина в бою, завдяки вашій допомозі було куплено спеціальні прилади, що могли захистити мого сина, — сказала вона. — Та я не встигла передати все це йому. Не встигла захистити свою дитину. Спорядження зараз стоїть у нас вдома, воно нове, в упаковці. І я прошу дозволу у вас, громадо, передати все, те що куплене, і за ваші кошти теж, нашим хлопчикам, які воюють зараз на сході проти підлих загарбників нашої землі. Може, це дозволить якійсь матері не втратити свою дитину. Нехай ця війна скоріше закінчиться! Нехай наші діти повернуться живими до своїх домівок! І нехай більше наші жінки не плачуть за своїми рідними...



ОСТАННІ НОВИНИ
Маємо посилити присутність кораблів НАТО в Чорному морі - Президент в інтерв’ю FoxNews

2 години тому

Президент України в Любліні: ЛИТПОЛУКРБРИГ – перша ластівка на шляху України до НАТО

4 години тому

«Ми розраховуємо на посилення тиску світового співтовариства на Росію задля миру в Україні», — Президент

5 годин тому

Зведення щодо обстановки в районі проведення операції Об'єднаних сил станом на 18:00 22 лютого 2019 року

5 годин тому

«Україна вдячна Польщі та Литві за незмінну підтримку на міжнародній арені в питаннях захисту територіальної цілісності і незалежності нашої держави», — Петро Порошенко

5 годин тому

На Чернігівщині військовослужбовці окремого Президентського полку в польових умовах вдосконалюють бойову майстерність

5 годин тому

У Рівному військові взяли участь у донорській акції «Ти можеш врятувати чиєсь життя»

6 годин тому