Ми не маємо права схибити - Герой України, полковник ЗСУ, командир 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади Сергій Собко

''prm.ua''

https://prm.ua/mi-ne-mayemo-prava-shibiti-geroy-ukrayini-polkovnik-zsu-komandir-128-oyi-okremoyi-girsko-shturmovoyi-brigadi-sergiy-sobko/

Герой України, полковник Збройних Сил України, командир 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади Сергій Собко як і тисячі українських воїнів, захищає наше мирне життя. Сергієві всього 34 роки, але його воєнного досвіду вистачило б на не одне життя. Крім війни з Росією з його плечима миротворча місія в Косово, стажування у Канаді, Німеччині, Норвегії. У 2014-м Собко успішно склав тести і його зарахували на навчання до Командно-штабного коледжу армії США — одного з найстаріших військових вишів Сполучених Штатів. Він вже мав їхати на навчання, але Росія здійснила воєнну агресію проти України і Сергій Собко відбув туди аж після двох років війни. Сергій пройшов більшість найгарячіших точок Донбасу, зокрема Савур-Могилу й Дебальцеве. За бойові звитяги удостоєний звання «Герой України».

Інтерв’ю публікує газета «Маяк».

З серпня 2017 року полковник Сергій Собко — командир 128-ої окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, яка нещодавно повернулась з передової після виконання бойових завдань в районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій області в пункт постійної дислокації для відпочинку, реабілітації та відновлення боєздатності.

— Сергію Станіславовичу, чи стали для Вас, військового, який бере участь в бойових діях від початку гібридної, а згодом явної російської агресії, несподіваними результати першого туру голосування? Яке ваше ставлення до риторики кандидата, який отримав майже третину голосів виборців?

— На моє переконання, значна частина цих виборців голосувала не стільки «за» цього кандидата, скільки всупереч, проти всіх. Це навіть не незадоволення політикою діючого президента. Багато хто своєю риторикою поки що демонструє своє нерозуміння політики держави, яка останні п’ять років поступово завойовує власне місце серед держав із самостійною зовнішньою політикою. Держави, яка вже високою ціною виборола політичну, економічну та релігійну незалежність від Москви. Зуміла зупинити російську агресію і продовжує їй проститояти. Нагадую: великою ціною.

Я знаю і військовослужбовців, і волонтерів, що допомагали армії, і активістів, що увійшли до цієї третини, але це протестні голоси проти діючого Президента, а не свідома позиція за кандидата з відсутньою програмою. Чимало з них або не помічають позитивних змін у нашій країні, або сприймають їх як «саме собою зрозуміло», у той час як все погане сприймається саме як погане, а потім ще й підсилюється політичними технологіями.

— Але як можна не бачити позитивних змін в країні?

— Цікаво, що зміни виявилися виднішими з погляду на державу ззовні — це підтвердили, наприклад, результати голосування українців за кордоном. Для декого, допускаю, якісь загальнодержавні успіхи та закладений на майбутнє фундамент повної незалежності України від агресивного сусіда стоять нижче за певні власні інтереси, за власне «звичне» життя, яке доводиться міняти.

Але, я би хотів нагадати, що українці користуються результатами численних успішних реформ в державі. І нагадати, що вони були втілені в умовах війни і за ці п’ять складних років в державі, що втратила території, підприємства та ринки збуту, з дефіцитом пенсійного фонду відбулись зміни, яких Україна не досягла за більш ніж два попередніх десятиріччя незалежності.

Ми вже маємо змогу користуватися перевагами децентралізації, коли громада на свій розсуд може розпоряджатися доходами місцевого бюджету і спрямовувати кошти на розвиток власної інфраструктури — від ремонтів в школах та лікарнях, будівництва спортивних площадок до запровадження проектів з енергоефективності.

Доходи громад вже перевищують доходи державного бюджету і як використовуються ці кошти залежить тільки від активності самої громади.

Цілком вже очевидні результати медичної реформи, що триває попри шалений спротив корупційних кіл.

Податкова реформа об’єктивно полегшила ведення бізнесу, кількість загальнодержавних податків зменшилось до семи, ставка єдиного соціального внеску з 42 знизилась до 22%.
Пенсійна реформа дала змогу вже підвищити пенсії і заклала основи для їх подальшого збільшення. Україна експортує в Європейський Союз, в тому числі зростає експорт аграрної продукції.

В галузі освіти відбулися безпрецедентні зміни, які дадуть свої плоди — це тривалий процес.

Ми позбавились газової залежності від Росії.

Система прозорих державних закупівель знизила корупцію в цій сфері та економить державі кошти.

Не менш важливим є й те, що не може не тішити кожного патріота та громадянина, — в нас є своє українське кіно, друкуються наші українські книги, українська мова домінує абсолютно у всіх публічних сферах, наша церква нарешті незалежна та рівна серед помісних православних церков, а декомунізацією та визнанням борців за Україну ми заклали міцний фундамент для виховання наших дітей в дусі справжньої, а не нав’язаної української історії.

Дещо інше не може не тішити кожного військового — наша армія нарешті боєздатна, забезпечена та значно ліпше соціально захищена. І зміни триватимуть, адже курс на НАТО закріплений в Конституції.

Українці можуть вільно пересуватися Європою і на тлі зростання пасажирських перевезень це відкриває нам і нашим дітям можливість розвиватись, подорожувати.
Як всі ці зміни можна не помічати?

— Але у передвиборній боротьбі чуємо, навпаки, риторику, що діючий президент провалив купу важливих реформ... дороги, суди, поліція, боротьба з корупцією... Чи відчуваєте занепокоєння?

— Одразу зауважу, що президент, запроваджуючи успішні реформи, діяв у тісній співпраці в першу чергу з активістами-ідеологами змін. Тому, без політичного процесу, в якому активна реформаторська частина суспільства співпрацювала з владою — з президентом, парламентом, Урядом, — згадані мною успішні приклади реформ залишилися б проектами. Що стало запорукою вдалих змін? Я впевнений, що курс держави, який, як раз, категорично залежить від волі і прагнень президента країни.

Щодо закидів про начебто провалені чи повільні реформи, по-перше, давайте не забувати, за що відповідає в державі президент, а де є компетенція та повноваження уряду та парламенту. За швидкість та ефективність реформ президент відповідає разом з ними, а не самостійно. По-друге, в разі зміни діючого президента може суттєво зміниться і курс держави — не у кращу сторону. У той же час те, за що критикують Петра Порошенка — незавершена судова реформа, реформа правоохоронних органів та боротьба з корупцією — цілком ймовірно так і залишиться незавершеним та нездійсненим. І спитати не буде з кого. То може варто зберегти те, чого досягли, і продовжити роботу?

Моя занепокоєність дійсно має місце — але занепокоєність через вплив ззовні.

Зважаючи на те, що за різними оцінками Кремль додатково виділив 350 мільйонів доларів для роботи по втручанню у вибори президента в Україні через хакерів, кібертехнології, ЗМІ, соцмережі, ця загроза реальна. Достатньо хоча б проаналізувати активність поширення фейків в інформаційному просторі, щоб зрозуміти, що їх поява є спланованою, зрежисованою та контрольованою саме ззовні.

Бо як ми бачимо, ключовий медіаресурс, який роками мімікрував під начебто патріотичним контентом і гаслом (таким чином впливаючи на найбільший прошарок патріотично налаштованої цільової аудиторії)зараз не тільки льє безперестанно бруд на діючого президента, але і спотворює сам інститут президентства.... Вся сутність роботи цього медіаресурсу звелась до ціничної маніпуляції, зміщення акцентів, викривлення історичної та реальної дійсності, та формування в очах людей образу ворога не того, справжнього російського агресора-окупанта, на чолі з диктатором-царем, який в Кремлі віддавав і віддає злочинні накази на знищення українців та України, яку не визнає за незалежну державу, а того, хто всі зусилля як президент і Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України віддає задля всебічної консолідації, суттєвого посилення спроможностей Збройних Сил України, і адекватної протидії підступному, споконвічному ворогу...

— Як військовий, скажіть, які військові та безпекові ризики чекають на Україну після другого туру виборів? В залежності від результатів?

— Популісти за допомогою проросійських пропагандистських ресурсів вже тривалий час намагаються вкорінити в головах українців думку, що війну веде президент Порошенко. Війна триває тому, що Росія напала на Україну. П’ять років тому Росія ввела на територію України війська, окупувала Крим, частину Донецької та Луганської областей, вбила вже 13 тисяч українців і продовжує це робити.

Безпекові ризики зберігаються при будь-якому результаті виборів, адже в Росії є мета — стерти Україну з політичної мапи світу. Власне, Росія цю мету реалізовує давно, а ці п’ять років — засобами збройної агресії. А за те, що українці — добровольці, військові, волонтери, кожен хто допоміг армії чим був здатний, — змогли дати відсіч, стримали і досі тримають агресора, Росія буде мститись. Помста буде довгою та кривавою. І за санкції, і за непокору, і за власну думку, і за незалежність церкви. Це боротьба на довгу перспективу, кого б не обрали в другому турі.

Отже, у президента України є тільки один вірний шлях в цих умовах — зміцнювати армію та захищати суверенітет і територіальну цілісність України. А це можливо лише за умов, що президент не стане перед агресором на коліна і не матиме згубних ілюзій про можливість домовитись «десь посередині» з тим, хто хоче позбавити тебе життя.

Тому ці вибори, хоче цього виборець чи ні, покладають на кожного, хто прийде на виборчу дільницю, величезну моральну відповідальність за свій вибір перед тими, хто втратив близьких на війні. Я хочу, щоб кожен, перед тим як ставити відмітку в бюлетені, згадав про те, що 13 тисяч наших співвітчизників загинули з вини Росії. Здаватися нині, коли ми здобуваємо поступово одну за одною перемоги над агресором, ми просто не маємо жодного морального права.


18 квітня 2019, 11:23 | ID: 49156 |


Переглядів: 192 //