НАСКІЛЬКИ ВАЖЛИВЕ ТИЛОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АРМІЇ?

«Армія.fm»

http://www.armyfm.com.ua/naskilki-vazhlive-tilove-zabezpechennya-armii/?fbclid=IwAR06jbUM1-DhuxPqTqk3g8aSUe8RqNUYGpuUwSquXKUQppad-fs44pw9rCc

Наскільки важливе тилове забезпечення армії?

Будівництво військових гуртожитків та покращення харчування розглядали у програмі «Оборонна аналітика з Геннадієм Карпюком» на Армія ФМ.

Розкриємо історію втілення проекту 184 гуртожитків, яка стала хорошим практичним уроком, і водночас прикладом, як не опускати руки. І буквально боротися за публічно обіцяний результат. Тепер в активі цієї ініціативи є кейс рішень, що позитивно вплинуть на майбутні будівничі проекти для війська. Наша армія отримує повний апгрейд харчування, а зразки її однострою і спорядження тепер нахвалюють у НАТО. Більш того, ЗСУ вже користуються інструментом тилового забезпечення, яким послуговуються країни Альянсу. А оборонні замовлення Міноборони здатні стати драйвером економічного розвитку як держави, так і окремих громад.

Чому практичне виконання проекту будівництва 184 покращених казарм стало настільки складним?

Геннадій Карпюк: Складнощі виникли через те, що у планування заклали ідеальні умови будівництва, не передбачивши всіх «підводних каменів» на цьому шляху. Проте концептуально рішення вдале. Військові, які мешкають у цих гуртожитках, де враховані всі їх потреби, дають позитивні відгуки. Особливо задоволені дівчата, бо проектування відбувалося з урахуванням гендерного чинника. Бойлери з гарячою водою, зручні кухні, меблювання і загалом організація життєвого простору найглибше вражає тих, кому донедавна довелося жити у знімних квартирах, старих гуртожитках чи навіть наметах. Один з прикладів такої роботи — Конотоп, де зростає сучасне військове містечко. Там реконструювали їдальню і стару будівлю під квартири. Уклали контракти на спорудження 4 казарм поліпшеного планування неподалік частини. Дві з них здані, третю ось-ось доведуть до ладу. А з четвертою — сумна історія. Компанія спромоглася лиш викопати котлован і закласти фундамент, причому з суттєвими порушеннями. Угоду зупинили, а фірмі виставили штрафні санкції. Нині на добудову об’єкта зайшов новий виконавець. І таких випадків чимало.

Чи справді українські забудовники не звикли порядно ставитися до виконання замовлень, пропонованих армією?

Геннадій Карпюк: Під цей проект створено конкурсну документацію з жорсткими вимогами до учасників. З одного боку, так не хотіли обмежувати потужні добропорядні компанії заходити у проект. З іншого, прагнули уникати помилок і не допускати фірм, які у відверто шахрайський спосіб виходять на торги лише для отримання авансу й подальшого зникнення. «Несподівано» армія вперше почала вимагати чіткого дотримання термінів будівництва. І не лише кінцевих, а й усіх етапів. За порушення накладали штрафи та пеню. На кожній стадії у виконавців був 20-денний «люфт» щоб встигнути повернутися до графіку й виправити ситуацію. А заодно уникнути санкцій і розірвання угоди. Виникали різні форс-мажори. Приміром, на майданчику знаходили небезпечні залишки Другої світової війни або мережі (вода, тепло, каналізація, електрика), не позначені на планах. Що відстрочувало виконання контрактів. Це розуміли, коригуючи терміни аби нікого не штрафувати. Але значна частина компаній так і не дотримались «дедлайну». Хоча розрахунки підтверджували: звести житло у визначені терміни можна встигнути. І гуртожитки реально зростали в передбачені 7 місяців. Наприклад, у Старичах на Львівщині. Хоча будівельники погоджувалися: в такі строки можна вкластися, але «для цього треба напружено працювати», до чого, очевидно, не всі були готові. Компанії, щоб усе виконати вчасно, слід мати достатній вільний оборотний капітал, сучасну техніку й досвідчений персонал. А на майданчику — ефективного менеджера, який зробить усе, щоб робота не зупинялася, передбачаючи проблеми і потреби в поставках чи додаткових рішеннях. Потужні корпорації не взяли участі у проекті, бо кожна окрема його локація не є великим будівництвом. І по тих розцінках, які пропонує армія, вони не працюють.

Тобто, зарплата будівельників, яку Міноборони закладає у майбутні контракти, не зовсім ринкова?

Геннадій Карпюк: Так, не зовсім... Але слід врахувати, що відповідні рамки визначає державний регулятор — Мінрегіонбуд. Із ним проводили консультації, щоб закладати вищі зарплати. І там відповіли, що максимальні застосовують у складних будівництвах на кшталт метро. Ставки ж житлового будівництва нижчі й керівники компаній кажуть: це не додає конкурентності і на такі зарплати не підуть працювати висококласні фахівці.

І який тут вихід?

Геннадій Карпюк: Міноборони слід доопрацювати ці моменти. Хоча є компанії, які показують, що працювати можна й у таких умовах, проте і вони говорять про недостатню мотивацію для висококласного фахівця. Приміром, треба збільшувати платню робітникам за працю у важких погодних умовах, наприклад, узимку. Колеги з НАТО з цього приводу визнають: так здорожчується процес, але так можна в коротший термін отримати бажаний результат. Одна справа, що житло, штаб чи їдальню чекатимуть 3-4 роки, чи їх збудують за два роки! Партнери кажуть: от, ви сформували частини й досі повністю не створили їм належних умов. А якби мали справу з технологіями, які дозволяють працювати і в поганих умовах, за цей час військовий персонал значною мірою перебував би в нових містечках. Зрештою так виходить дешевше, ніж неодноразово зупиняти і відновлювати будівництво.

Які іще проекти реалізовуватимуть?

Геннадій Карпюк: Торік надано кошти на проектування смарт-квартир для сержантів і цю роботу завершено. 17 будинків уже почали зводити. Найпевніше, конкретні результати тут варто очікувати наступного року. Це серйозна мотивація, коли військовий не лише має підвищення грошового утримання, а й усвідомлює чітку перспективу отримання житла. Недавно у Бродах на Львівщині заселили гуртожитки авіаційної частини. Сержанти там живуть у комфортабельних умовах і на їх очах зростають смарт-квартири й інше житло. Вони чітко розуміють, для чого служать. І тільки так — реальною справою, можна зруйнувати стереотип недовіри, бо люди звикли, що їм роками лише обіцяють, а замало виконують. Хоча щодо проекту 184 гуртожитків нашаровано чимало критиканства. Компанії підписали угоди і з якогось дива припинили їх виконувати. Однак винувате Міноборони і весь «праведний гнів» проходить повз недоброчесну фірму, звалюючись на військових. Це, м’яко кажучи, несправедливо і упереджено. Чому журналісти, блогери й інші медійно активні особи не виказують претензій до шахраїв чи фірм-невдахів? Інша справа, що слід вдосконалити механізм відбору таких учасників — над цим активно працюють.

А щодо новинок, то цьогоріч планують звести кількадесят швидкозбірних будинків у військових частинах. Металеві каркаси обшиють сандвіч-панелями — тимчасове, але швидке рішення потреби розміщення особового складу, аби люди не жили в наметах. Розроблено і проект польового табору, де житло, душові, їдальні, штаби, класи — все розміщуватиметься в модулях, як у натовських партнерів. У Міноборони є бажання вже у 2019-му розгорнути автономний польовий табір, де все буде по інакшому.

Достатньо успішною є реформа харчування у війську — принаймні, нині лунає дедалі менше критики на її адресу.

Геннадій Карпюк: Після вдалого експерименту стартував перехід ЗСУ на сучасну систему харчування. Цьогоріч його завершать, а ремонт їдальнь триватиме далі — до кінця 2020-го. Принагідно розкажу про розробку цікавої ідеї. Відомо, що армія має багато невеличких підрозділів, далеко розташованих від великих пунктів постійної дислокації. Розгортання там повноцінних їдальнь недоцільне з фінансової точки зору. Так от, на платформі невеликих авто обладнають спеціальні термошафи, куди закладатимуть контейнери для зберігання готової їжі. Її готуватимуть на базі й розвозитимуть підрозділами в гарячому чи охолодженому стані — залежно від страви. Також є ідея в такий же спосіб розвозити напівфабрикати — залишиться їх розігріти чи змішати й подати до столу. Пілотний експеримент заплановано в окремих підрозділах ОК «Захід».

Уже відкриті можливості закупівлі за імпортом за кордоном необхідних речей для армії. Чи є і для тилового напрямку тут якась користь?

Геннадій Карпюк: Нині триває робота над нормативним механізмом реалізації права на закупівлі озброєнь і військової техніки. Хто безпосередньо цим займатиметься — ще визначають. А щодо тилового напрямку вже все відпрацьовано. Міноборони підписало угоду з Агенцією НАТО з підтримки та постачання (NSPA) про встановлення відносин у сфері купівлі-продажу на підтримку несистемних брокерських послуг для ЗСУ. Це диверсифікувало джерела матеріально-технічного забезпечення армії, нівелюючи залежність від російського ОПК. Цей механізм можна використати для придбання тилової номенклатури на рівні з країнами НАТО. І в цьому аспекті, можна так сказати, Україна вже є членом Альянсу, бо нам надано прямий доступ до Агенції. Вже є фахівці, які пройшли навчання з використання її бази даних, і вони мають робочі місця, підключені до неї. Так можна проводити закупівлі номенклатури НАТО: речове майно, спорядження, намети, медикаменти тощо. І це дозволяє відкрити українським виробникам доступ через NSPA до постачань країнам НАТО. Це майданчик і модель практичної інкорпорації та взаємодії.

Конкуренція з Агенцією змушує українських постачальників підтягнути якість виробництва і тримати адекватні ціни. Так, у НАТО вся номенклатура дорожча, але вже є кілька постачальників, які, вивчивши наші потреби, заявили про спроможність знизити собівартість до прийнятного для ЗСУ рівня.

Чи може весь кластер оборонних замовлень і потреб, який формує українське військо, стати одним з драйверів розвитку національної економіки?

Геннадій Карпюк: Звісно, це робочі місця, нові технології, осучаснення виробництва. Кожна гривня, яка пішла в будівництво, як відомо, створює навколо себе іще 4 гривні. Будівельники відверто зізнавалися: коли армія почала проект спорудження гуртожитків, вони побачили для себе перспективу завантаження роботою на роки. І чимало робітників, які раніше виїздили на заробітки за кордон, тепер зголошуються працювати в Україні. Бо в тому є практичний сенс. Так само це імпульс розвитку і для легкої промисловості. Компанії-постачальники завдяки замовленням армії вимушено розширювали виробництво, закупляли нове устаткування, освоювали сучасні технології. Чимало дівчат, які майстрували одяг за кордоном, тепер працевлаштовані вдома. Це прозорі стосунки, і головне — це стимул розвитку громад, бо виробництво є осередком створення благополуччя.

Якість української військової форми і амуніції вже оцінили наші партнери у НАТО. Інструктори з Альянсу, які перебувають в Україні, бачать цей прогрес і кажуть, що наші окремі рішення є кращими, аніж в їхніх арміях. Зокрема, наші транспортні баули та рюкзаки, взуття і предмети однострою. Однозначно, що все дешевше. А угода із NSPA дозволяє вітчизняним виробникам вийти на закордонні ринки. Вже зараз іноземні армії напряму виходять на тих постачальників, які виготовляють продукцію для ЗСУ, пропонуючи їм контракти. Їх головний козир — конкурентна ціна, та й і якість уже підтягується на хороший рівень. І цей канал, який відкривається для наших виробників, дозволить збільшити валютні надходження та підніме економіку. Деякі іноземні компанії тим же шляхом тепер домовляються з нашими виробниками для створення спільних підприємств. Вони ввезуть нове обладнання, матеріали і тут виготовлятимуть продукцію як для української армії, так і для наших партнерів. Зрозуміло, що собівартість таких виробів буде значно конкурентнішою.

Щодо ролі армії в економіці варто сказати, що вона є джерелом коштів для транспортної сфери, оскільки їй зараз потрібно дуже багато перевезень. Так, військо є одним з серйозних замовників «Укрзалізниці». І вона нерідко йде назустріч, оскільки не завжди можна спланувати такі перевезення. Найбільш наочний приклад такої ситуації — перебіг воєнного стану в країні, коли треба було організувати багато транспортних переміщень військового значення. І взагалі воєнний стан показав багато потреб, які ніхто не передбачав. Армія винесла уроки, і тепер працює над удосконаленням законодавства.


05 квітня 2019, 15:45 | ID: 48809 |


Переглядів: 116 //