Начальник ГУ МПЗ ЗСУ генерал Олег Грунтковський: Набір армійського психолога включає шоколадку, цигарки, гарячий чай

novynarnia

https://novynarnia.com/2018/12/21/gruntkovsky/

Знайомтеся: Олег Грунтковський, начальник Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних сил України. 54 роки. Колишній «замполіт» Повітряних сил. Із жовтня 2016-го — генерал-майор, із жовтня 2018-го — генерал-лейтенант.

Про інтерв’ю для серіалу «Нові генерали Українського війська» ми з паном Олегом домовлялися довго. Під час воєнного стану «головний психолог» ЗСУ відряджений до зони операції Об’єднаних сил. Зрештою зустрілися в одному з ресторанів Костянтинівки — міста, яке під час війни стало важливим логістичним центром Донбасу.

Олег Леонідович розповів «Новинарні» як про себе, про навчання на Кубані, підготовку до війни з Росією й синів-військових, так і про сумнозвісні 93%, лікування ПТСР, декомпресію, суїциди та інші морально-психологічні проблеми армії.

«У 90-х роках, щоб вижити, військовому доводилося підробляти. Вдень служиш — вночі працюєш»

«Мені подобалася авіація. Я народився й виріс у селі. Авіації ніколи не бачив. А багато читав, багато фільмів дивився про літаки. Тому і пов’язав свою долю зі Збройними силами», — розповідає Олег Грунтковський. Він — перший у родині військовий.

У військкоматі не було розподілу в українські льотні училища, тож довелося із Хмельниччини їхати в Краснодарський край. «І поїхав, нічого, нормально», — усміхається Грунтковський.

Вступ і перший день в училищі він чітко пам’ятає й досі, хоча минуло вже 37 років.

«...В училищі я відволікся, а до мене заговорили незнайомі люди. Я повертаюся і відповідаю українською. І вони на мене так здивовано дивляться. Питаю: „Я щось не те сказав?“ А вони: „А звідки ти знаєш козацьку мову?“ Це ж Кубань. Я кажу: „Це не козацька, це українська мова!“ — „Та, ні, це козацька!“», — знов усміхається пан генерал.

Каже, до українців росіяни завжди ставилися дещо зверхньо.

«Вони ніколи не бачили нас із собою рівними, вони бачили тільки другосортними, мабуть, людьми. І у 2000-х ми вже дуже відрізнялися. Вони залишилися більше імперськими чоловічками, гвинтиками, а в нас уже з’являлися особистості».

У середині 2000-х, коли Грунтковський почав відчувати цю різницю, відбулася зустріч випускників.

«У мене один одногрупник питає, росіянин: „Чи будеш ти зі мною воювати?“ Я відповів, що буду. І додав, що українці ніколи перші не нападуть. „Та ні, що ти там говориш. Ніхто...“ — почав виправдовуватись одногрупник. А я кажу: „Ви готуєтеся. Буду воювати“».

Олег навчався на льотчика, проходив підготовку. І досі згадує відчуття, коли опиняєшся в небі: «Легкість повністю. Впевненість і легкість».

А потім Грунтковському запропонували займатися гуманітарним напрямком в авіаційній бригаді, і він погодився.

За роки в армії по-різному доводилося... На початку служби зарплата була нормальна. Україна здобула незалежність. Постали Збройні сили України. А потім, за словами Олега Леонідовича, ЗСУ «почали спеціально знищувати, щоб держава не могла себе захистити».

«У 90-х роках, я пам’ятаю, щоб вижити, доводилося підробляти. Вдень служиш — вночі працюєш. Заборгованість із зарплати була до п’яти місяців. Усі були молоді, у всіх маленькі діти, дуже тяжко було», — говорить військовий.

Втім, переконує Грунтковський, у війну 2014 року Україна увійшла з армією. Його обурює, коли говорять, ніби війська не було.

«Завдяки тим патріотам, які залишалися в армії до 2014 року, зберігалися й були боєготовими підрозділи. Основу захисту складали Збройні сили і силові структури», — заявляє офіцер.

«Посттравматичний синдром — це медичний діагноз. І встановити його може тільки фахівець»

Утім із початком бойових дій проявилися різні проблеми. Стало зрозуміло, що людина, яка йде на війну і яка повертається з фронту — часом дві різні людини. Обстріли, поранення чи загибелі побратимів, усвідомлення того, що сам можеш загинути будь-якої миті, накладають відбиток на психіку. Хтось відновлюється сам, комусь потрібно допомагати.

У вжитку з’являється абревіатура ПТСР — посттравматичний стресовий розлад, яким починають фактично лякати: всі, хто повернулися з Донбасу, мають проблеми з психікою.

«Посттравматичний синдром — це медичний діагноз. І встановити його може тільки фахівець. Це хвороба. Її треба лікувати, а не піаритися на ній. Тому коли нефахівці, люди без відповідної медичної освіти починають говорити про ці речі, мені і смішно, й образливо», — зазначає Грунтковський.

«Ніхто ж не говорить хірургу, як проводити операцію. І я завжди, як колишній пілот, питаю: „Ви б сіли в літак із пілотом, який ніколи не літав?“ — „Звичайно, ні“. Чому ж ми повинні довірятися тим, хто не фахівець своєї справи, але вони начебто знають, як треба діяти? Вони стають „великими експертами“ і в плані військової психології, психотерапії і навіть психіатрії, і взагалі у воєнній науці... У нас зараз безліч військових експертів. Будь-який канал включаєш, і там є військовий псевдоексперт з усіх питань. Кар’єра військова не вдалася, військовим ніколи не був, психологом, лікарем ніколи не був — але знає, як зробити!» — обурюється «головний психолог» ЗСУ.

ПТСР, говорить фахівець, отримують не всі військові. Загалом кількість тих, хто має цей розлад, становить до 10%. Причому у когось ПТСР може проявитися одразу ж, у когось — через місяць чи навіть кілька років.

І в більшості те, що «експерти» називають посттравматичним синдромом, — це психологічна втома, переконує Грунтковський. Вона виникає від того, що людина постійно ризикує життям, що реалії, у яких вона опинилась, кардинально відрізняються від звичних. Причому комусь, аби втомитися психологічно, достатньо п’яти хвилин, а хтось може в умовах перманентної небезпеки перебувати місяцями. Усе залежить від пружності психіки, пояснює генерал.

Реагуючи на мій здивований погляд, він пояснює: психіка, так само, як і м’язи, має пружність. У когось вона більш стійка, у когось слабша. Це потрібно враховувати. Психологічна готовність і стійкість людини тренуються, зокрема психологічною підготовкою.

Читайте також:
93% без Друзя: ветерани та психологи — про загрозу ПТСР начистоту

«Людині, яка має психологічну втому, потрібно поновити фізіологічні, психічні і духовні сили, або по-науковому — провести декомпресію. Це як у тих, хто займається підводним плаванням, повинен певний період адаптації відбутися. Водолаза не можна одразу витягти зі скафандра — так само із психікою. І оце вже комплексне завдання для фахівців медичної служби, офіцерів-психологів і навіть капеланів», — говорить Олег Леонідович.

За його словами, є кілька етапів декомпресії. Перший — превентивна реабілітація, психологічна допомога: коли допомогу надають безпосередньо на передовій. Це комплексна робота вищевказаних фахівців під керівництвом командирів за відповідними алгоритмами. Крім того, під час відновлення боєздатності військовослужбовців навчають прийомам саморегуляції психічного стану і самодопомоги.

Зазвичай такої швидкої допомоги вистачає на певний час для відновлення боєздатності. Якщо людині потрібна більш поглиблені реабілітаційні заходи — це визначають медик спільно з офіцером-психологом або заступником командира з морально-психологічного забезпечення. Крім того, на передній лінії працюють високомобільні групи внутрішніх комунікацій — «щоб почути, підтримати і допомогти».

«Наприклад, у нас є шпиталь у Святогірську. Ми підбираємо військовослужбовців, вони туди їдуть, тиждень відпочивають, їх оглядають фахівці. Тобто військові практично з району ООС не виходять, та водночас отримують фахову медичну і психологічну допомогу», — каже Олег Грунтковський.

За його словами, тих, кому за діагностичними показниками потрібна медико-психологічна реабілітація, відправляють і в центр підготовки із зимових видів спорту в Карпати, в Тисовець, і до моря — в Затоку. Зокрема і з сім’ями.

«Ми виділяємо своїх фахівців-психологів, які знають, як саме проводити психологічну реабілітацію. Плюс цього року ми проводили експеримент з апробації цієї системи на базі комплексу в Затоці на Одещині. От, підрозділ складається, наприклад, із 300 осіб. Ми направляємо, ну, 25-30 осіб, які дійсно потребують відпочинку, допомоги фахівців. Військові їдуть і навіть до кінця не усвідомлюють, що відбувається. Вони думають, що приїхали просто відпочити, пограти у волейбол, поплавати, позагоряти. А з ними в цей час фахівці певні розмови проводять, ігри, організовують психологічну роботу — застосовується комплексний підхід до відновлення психологічного стану. Система напрацьована. І людина повертається після реабілітаційних заходів задоволена, оновлена», — пояснює керівник ГУ МПЗ ЗСУ.

«Декомпресією» Грунтковський також називає початковий період після виведення підрозділу з передової. Основне завдання декомпресійних заходів — за короткий час переключити психіку з воєнного часу на мирний за відповідними методиками. І якщо все гаразд, тоді військовому можна йти у відпустку.

Зрозуміти, що в людини психологічна втома, може навіть не фахівець. Безпричинна агресія, підвищена збудженість або, навпаки, надмірна апатія — сигнали того, що такому військовому потрібна допомога. І той, хто поруч, може дещо «розвантажити» втомлену психіку.

«Інколи можна взяти просто за руку людину, поговорити, можливо, навіть підвищити голос — усе від ситуації залежить. Ми розробили картки дій, що має зробити армієць, коли бачить, що його побратим у ступорі або занадто рухливий. І ми ці картки роздаємо військовим», — говорить Грунктовський.

Питаю, чи допоможе шоколадка?

«Ми жартували, що стандартний набір психолога якраз включає в себе шоколадку, цигарки, ще чай обов’язково гарячий має бути або кава. І це дуже неправильно, але в рідкісних випадках — навіть трохи спиртного», — каже генерал.

«Але те, що українці думають, що тільки алкоголь або якісь наркотики здатні розслабити людину, — хибно. Насправді вони тільки погіршують ситуацію — проблеми накопичуються в геометричній прогресії», — зауважує очільник ГУ МПЗ.

Що робити з ПТСР, 93% і «зрадами»

«Із тими, в кого діагностували ПТСР, мають працювати психотерапевти, психофізіологи. Тобто організовувати лікування. Причому іноді навіть медикаментозно, і це треба нормально сприймати», — стверджує Грунтковський.

«Знов-таки, виникне ПТСР чи ні, залежить від психіки. У нас є військовослужбовці, які воюють з першого дня війни, але діагноз ПТСР їм ніколи не поставиш. Це людина з сильною психікою, ну, дано природою так, дано вихованням, підготовкою. Тобто перед тим, як іти на фронт, є комплексна система підготовки людини до застосування зброї, поведінки в тих чи інших ситуаціях, як опанувати себе», — говорить генерал.

За його словами, психологічна втома може «перерости» в ПТСР, а може й ні.

І цю хворобу однозначно потрібно лікувати, інакше ситуація може погіршитися. Навіть призвести до незворотних, хронічних процесів і катастрофічних для життя наслідків.

Цифру ж 93% (ветеранів, які мають психічні проблеми), озвучену психіатром із Міноборони Друзем, начальник Головного управління морально-психологічного забезпечення Грунтковський спростовує. Її не так інтерпретували.

«Я розповім, чому це відбувається. Перше — це від незнання і відсутності компетентності з даних питань. Люди не розуміють те, про що говорять фахівці. Їм здається, що людина, яка побувала на війні, яка голосно говорить, чи, може, в неї реакція якась не така на подразник, — то ця людина вже хвора. Насправді це зовсім не так. Друга ситуація: бажання деяких фахівців показати свою компетентність у певних питаннях і абсолютну некомпетентність в комунікаціях із суспільством. Третє питання: з’являються інші фахівці, які заперечують висловлені судження і на цьому заробляють собі імідж, гроші, ще щось. Звідси цей шум», — міркує генерал.

За його словами, «найбільш небезпечна — третя категорія: відверті заробітчани в царині психології, які працюють з військовими лише тоді, коли іноземні партнери виділяють гранти».

За словами Грунтковського, саме ця третя категорія починає розганяти так звану «психологічну зраду». Вони починають розповідати суспільству, що 93% приходять з війни хворими, їх треба лікувати. Суспільство, західні партнери починають виділяти немалі кошти. А контролювати результати реально наданої (а не в паперових звітах і меморандумах) психологічної допомоги діючим військовослужбовцям можуть тільки фахівці з відповідних структур Збройних сил, і це — структури морально-психологічного забезпечення, стверджує начальник ГУ МПЗ.

«Перемоги» в галузі психологічної реабілітації військових

Щоб створити систему психологічної реабілітації в наших Збройних силах, якої фактично не існувало, вивчали досвід Канади, США, Франції, Ізраїлю.

Олег Грунтковський тішиться: нарешті в армії почала діяти система, яка себе виправдала на практиці. У тому числі — введення системи військових священників, капеланства у ЗСУ. Це досягнення, бо капелани дуже допомагають у лікуванні людської душі, досягнення душевного здоров’я військових, визнає генерал.

Капелан Андрій Зелінський із морпіхами, весна 2018. Фото ФБ Віктор Залевський

Читайте також:
Їхня боротьба. Три історії капеланів УПЦ КП по дорозі від Ніжина до Мар’їнки
. ФОТО

Також підготували сотні офіцерів-психологів, які вже практикують.

«Однак, ми маємо ще проблеми в недостатньому розумінні деякими командирами підрозділів призначення офіцера-психолога. І він точно не повинен займатися проведенням службових розслідувань. На жаль, де цього командири не усвідомлюють — там найбільші проблеми і з дисципліною, і з морально-психологічним станом підпорядкованого їм особового складу», — каже начальник ГУ МПЗ.

«Ми почали застосовувати соціальні мережі, щоб оперативно доводити інформацію особовому складу, розповсюджувати, формувати суспільну думку про армію з першоджерел. Це правдива інформація про нашу діяльність. Зараз це пішло, і крок в цьому напрямку зроблено серйозний», — заявляє Олег Грунтковський.

«Якби були створені ідеальні умови, нам би вистачило року-півтора, щоб повністю налагодити систему психологічної реабілітації діючих військових. У мене великі надії на новостворене Міністерство у справах ветеранів, ветеранські хаби, що вони займуться цією проблемою, акумулюють для цього гроші, візьмуть працювати фахівців, створять програми для реабілітації і діючих військових, і тих, хто повернувся з війни», — зазначає генерал-лейтенант.

За його словами, при цьому в ЗСУ покращилась програма навчання щодо того, як вижити в полоні. Загалом, зросла якість цільової психологічної підготовки.

«Ми створили окрему групу в системі морально-психологічного забезпечення, яка проводить тренінги зі стрес-щеплення від ізоляції з особовим складом, що перебуває у найбільшій зоні ризику», — говорить Грунтковський.

Причому деякі методики вже переймають закордонні колеги.

«Литва, Естонія приїжджають, дивляться, яким чином це відбувається. Канадці приїжджали, говорять: „У нас система простіша, лояльніша“. А в нас (у ЗСУ — „Н“) вона жорсткіша, але дієва», — хвалиться пан Олег.

Як Матіос маніпулює темою самогубств

Нагадую, що недавно головний військовий прокурор України Анатолій Матіос заявив: майже 900 військових наклали на себе руки або загинули через навмисні вбивства. Також Матіос заводив жорстку полеміку особисто з Грунтковським через нібито провалену морально-психологічну роботу в армії.

Олег Леонідович коментує: «Він (Матіос) не озвучив загальної статистики в державі щодо суїцидів і насильства. Збройні сили — це відбиток всіх суспільних процесів і явищ. Тому ця статистика корелюється з цими явищами в країні, і вона не є вищою».

«Я б не хотів розпалювати той конфлікт, який у нас є з паном Матіосом. Я його не розпочинав і не бачу якоїсь провини за собою. Це більше питання вихованості і компетентності в питаннях військової психології.

Щодо профілактики самогубств, водночас він наголошує: у Збройних силах велику увагу приділяють навчанню командирів підрозділів, як розпізнати і зрозуміти, що військовослужбовець хоче накласти на себе руки.

«У нас зараз дуже багато функцій покладається на сержантський корпус — це носії традицій підрозділу. Це ті командири, які постійно з особовим складом, вони його щоденно бачать, вивчають, вони його знають найбільше — їм легше виявити у людини цю схильність (до суїциду), проблему внутрішню, виходом якої є самогубство. І ми їх навчаємо хоча б за зовнішніми ознаками це виявити», — каже генерал.

За його словами, перед початком служби кожного військовослужбовця вивчають через психологічне тестування. Є певний блок тестів, які можуть показати схильність людини до суїциду.

Загалом поведінка військового, який думає про скоєння самогубства, зовні майже нічим не відрізняється від поведінки будь-якої іншої людини. Це певні дії, роздуми про смерть, про те, що якщо він піде, нічого не зміниться для світу або навпаки, всім буде тільки легше.

«Певна увага такій людині потрібна в обов’язковому порядку, — говорить генерал. — Те, що стосується служби, то, скажімо, потенційний самогубець має бути звільненим від виконання завдань зі зброєю, його не можна залишати на самоті. Потрібно звернутися до військового медика, адже це критична межа психічних відхилень, і офіцер-психолог, заступник з морально-психологічного забезпечення тут не завжди зарадить проблемі.

Військовий психолог Наталія Степук за роботою

«Якщо вчасно розпізнати, з цієї ситуації людину можна вивести. Але ж певний контроль поведінки повинен бути і в подальшому. Тому що за інших обставин людина може знову до цієї думки повернутися буквально реактивно», — зазначає Грунтковський.

У Збройних силах України ведуть статистику військових, які вирішили піти з життя, але Грунтковський не розголошує її. Каже тільки, що нинішня не відрізняється від минулорічної, і часом цивільні мешканці у великих обласних центрах частіше накладають на себе руки, ніж у ЗСУ.

Крім того, якщо порівнювати з минулими роками, то є тенденція до зменшення самогубств в армії — на десятки випадків за рік.

Генералом і дідом став одночасно

Про психологічну «політику» у війську Олег Леонідович розповідає захоплено. Хоча у 2013 році він планував, що допрацює до 2014-го і звільниться.

Тоді полковник Грунтковський був заступником командувача Повітряних сил із виховної та соціально-психогічної роботи.

«Точніше, мене „планували до звільнення“. І я з цим погодився, розуміючи, що мене просто не бачили в Збройних силах, мої знання, моя підготовка там уже нікому не були потрібні. Але потім розпочалася війна, і я зрозумів, що за 30 років служби мені ж люди платили, утримували, і я повинен до кінця виконати свій обов’язок», — розповідає військовий.

Погон генерал-лейтенанта Грунтковського

Він отримав звання генерал-майора перед Покровою 2016 року. Каже, той день ніколи не забуде.

«Це було перше святкування Дня захисника України. Покрова, свято. Крім того, у товариша день народження. Мені присвоїли звання, Верховний Головнокомандувач вручив погони. Я повертаюсь із нагородження, мені телефонує старша невістка і каже: „Тату, я хочу вас привітати“. Кажу: „Дякую!“ А вона: „У вас народився онук Олег“. Так що цей день я дуже чітко пам’ятаю», — усміхається офіцер.

За словами Грунтковського, він і до цього служив на генеральській посаді, тож по суті нічого не змінилося. Хіба внутрішня відповідальність зросла.

Усміхається: «Про генералів кажуть, що ми багато заробляємо, маємо дорогі машини, дачі. А на той момент різниця в зарплаті полковника і генерал-майора становила 5 грн. Зараз більше, але це не десятки тисяч. І машина в мене бюджетна».

Згідно з декларацією, у Грунтковського — Fiat Doblo 2005 року. За весь 2017 рік він заробив 363,5 тис. грн.
Родина зареєстрована у Вінниці, має там квартиру на 55 кв. м.

Дружина пана Олега — Тетяна Анатоліїва — з родини військових, тож розуміє чоловіка.

«Коли я від’їжджав, вона збирала дітей і чекала, коли я їх до себе підтягну. І так постійно. Старший син, до речі, повертався в один і той самий клас, в одне місто тричі. „Женю, ти знову до нас?!“ — „До вас!“»

Дружина працювала у дитсадку, в художній школі, на різних посадах у військових частинах; звільнилася і зайнялася вихованням дітей та онуків.

Пан Олег каже: тим, що діти виросли самостійними, з чіткою громадянською позицією, слід завдячувати саме його дружині — адже він часу на виховання синів майже не мав.

Старший син Грунтковських — також військовий. І молодший узяв до рук зброю, коли почалася війна на Сході.

Через постійні поїздки, відрядження (генерал у районі проведення ООС ось уже два місяці) родина разом збирається рідко. Але намагаються побачитись, коли хтось один «виривається».

55-річний дідусь Олег Грунтковський тішиться, коли може погратися з онуками.

«Коли вони в нас гостюють, спати не лягають, аж поки я не прийду зі служби. Обов’язково казочка на ніч. І це я зараз не для „прикрашання“, а реально чекають! — свідчить генерал та усміхається: — Дитина вже спить, а все одно слухає, як я читаю».

«Головний психолог» ЗСУ у спілкуванні надзвичайно спокійний. Хоча, кголаже, від природи — емоційний. «Можливо, професія вплинула».

Каже, тримати в тонусі тіло й думки допомагають фізичні вправи. Коли починається якась чергова «зрада», починає бігати. «І вся негативна енергія відходить або в землю, або в бігову доріжку, і всі дурниці йдуть з голови», — сміється.

автор: Анастасія Федченко


22 грудня 2018, 16:49 | ID: 46154 |


Переглядів: 936 //