Держпідприємства Міноборони: легко втратити, але важко знайти

http://www.na.mil.gov.ua/index.php/2018/11/04/derzhpidpryyemstva-minoborony-legko-vtratyty-ale-vazhko-znajty/

До сфери управління оборонного відомства належать 109 суб’єктів господарювання. У якому вони стані та як зробити їхню діяльність ефективною, з’ясовував наш кореспондент

Державні підприємства Міністерства оборони України давно потребують докорінної реорганізації. Відповідно до сучасних підходів в економіці та реальних результатів діяльності таких ДП, значну частину з них можна сміливо визнати неефективними. І мало знайдеться людей із бізнесу, які б захотіли та змогли реанімувати їх. Але тут річ дещо в іншому. З одного боку, ДП МОУ є своєрідним рудиментом радянської доби, з яким у нових українських реаліях не завжди знали, що робити: не хотіли зовсім віддавати на відкуп бізнесу, але й бракувало коштів, щоб укладати в їхній повноцінний розвиток. А з другого боку, вони є ресурсом, який легко втратити, але важко знайти. Ці підприємства фактично є колишніми військовими частинами, які стали самостійними юридичними особами та суб’єктами господарської діяльності, котрі оборонному відомству не приносили суттєвих прибутків. Навіть більше, про статус таких підприємств часто згадували, коли вони до непристойності накопичували великі борги або там ставалася якась надзвичайна подія. І схоже на те, що цьому процесові «солодкого гниття», яким було існування багатьох таких ДП, у Міноборони вирішили покласти край

Тих, що подають надії, візьмуть на буксир

Почнімо наш аналіз зі статистичних викладок.

Станом на 1 жовтня 2018 року до сфери управління Міноборони України належать 109 суб’єктів господарювання. Одразу зауважу, що 15 із них (14% од їхньої загальної кількості) наразі перебувають на тимчасово окупованих російським агресором теренах. Це низка військових туристських баз, санаторіїв, військторгів, будівельних та ремонтних підприємств і заводів.

Стосовно 42 держпідприємств (38,5% від їхньої загальної кількості) розпочато процедури реорганізації або ліквідації відповідно до рішень органу управління або суду. З них 11 перебуває на стадії банкрутства. І тільки менша частина таких підприємств надавала фінансову звітність за підсумками ІІ кварталу 2018 року. Але картина «середньої температури» їхньої фінансово-господарської діяльності дуже близька до економічного «заціпеніння». З усіх «живих» підприємств суто прибутково спрацювали тільки 27.

Зрозуміло, що кардинально щось змінити може абсолютно інша якість ефективності управління державним майном, зовсім інший бізнес-креатив та свіжі ідеї стосовно другого дихання для тих підприємств, які справді потрібні країні в статусі державних і які здатні бути на плаву й приносити користь. З якістю управління, і це очевидно, поки що теж не все гаразд.

Існує низка причин такої збитковості, про яку ведуть мову профільні фахівці оборонного відомства — Головного управління майна та ресурсів МОУ. Найголовніші чинники тривалої стагнації згаданих суб’єктів господарювання — суттєве зменшення завантаження їхніх виробничих потужностей через відсутність замовлень на продукцію та послуги, нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податків, зборів, обов’язкових платежів у минулі роки, зумовлену браком обігових коштів. Жодних позитивних перспектив їм не додавала й неліквідність багатьох основних фондів, прострочені дебіторська й кредиторська заборгованості. Варто згадати в цьому контексті й те, що збільшення 2014 року ставки податку на землю призвело до значних утрат коштів на держпідприємствах.

— Тому Міністерство оборони й почало цей важкий, але безальтернативний оптимізаційний вихід із майже патової ситуації, у якій опинився загалом весь конгломерат підприємств, які перебувають під управлінням відомства? — запитую в першого заступника начальника Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України полковника Руслана Нетребка.

— Саме так. І тут варто розпочати чесну розмову. Практично всі ці підприємства вже перебувають на тому чи іншому етапі реорганізації. І деякі дуже давно. Але реальність є такою, що на сьогодні багато з них існують у паперовому вигляді. Тобто не мають фондів, на території яких до 90% приміщень або активів уже не належать підприємству. Зате є керівник ДП, який утримує певний штат, не здійснюючи, по суті, повноцінної господарської діяльності, — пояснює Руслан Аркадійович.

— Що дає змогу такому керівникові триматися на плаву, і чому із такими підприємствами неможливо щось зробити просто негайно?

— Такі підприємства зазвичай мають заборгованості, й немалі, з історією в кілька років. Опишу вам типову картину, яку там можна побачити. Це юридична особа, яка лишила собі мінімум приміщень, на які вже частково накладено арешт і з якими ми нічого не можемо зробити, поки не буде рішення суду. А решту нерухомих активів вони просто здають в оренду. І надходжень їм у кращому разі вистачає на оплату праці та погашення незначної частини заборгованостей. Така ситуація багатьох влаштовувала. Тому керівництво Міністерства оборони ухвалило рішення щодо реформування всієї системи відомчих держпідприємств. Як вихід запропоновано реорганізувати збиткові підприємства й приєднати їх до тих, що працюють. Прибуткові ДП мають узяти на себе відповідні борги, належно оформивши таке організаційне злиття з іншими підприємствами.

Потрібні не просто керівники, а генератори ідей

— А що думають у підприємстві, що працює, про таку пропозицію? Навіщо їм такий баласт, у чому полягає сенс подібного злиття?

— Я переконаний, що успішний керівник завжди має бачення, як навіть такі фонди, котрі дехто вважає ризикованими, використати в позитиві. Першим кроком реорганізації ми одразу позбавляємося від потреби утримувати великий адміністративний штат низки підприємств, а умовно вивільнені кошти підуть на погашення заборгованостей.

Зрозумійте: наше стратегічне завдання — повернути ці держпідприємства з їхніми фондами в Збройні Сили. А там їх уже напевно ніхто не продасть, не «надме» штучні боргові зобов’язання, не здійснить відчуження майна. Як це не раз бувало: на ділянці земель оборони хтось ставить будівлю (або купив раніше) і через суд згодом «анексує» собі навколишню ділянку. Це має лишитися в минулому, і нинішня успішна практика повернення земель оборони під юрисдикцію Міноборони це доводить.

Сьогодні триває пошук правової формули реорганізації та повернення ДП МОУ. І це не тільки коридор правових рішень. Кожна реорганізаційна пропозиція втілюється після того, як економісти детально вивчать окрему ситуацію. Зрозуміло, що цей процес не відбудеться без «жертв», але вони варті збереження та повернення основних фондів — будівель, земель, підприємств, техніки. Однак процес реорганізації потрібно весь час контролювати й аналізувати, наскільки він ефективний. Тут багато що залежить від роботи ліквідаційних комісій. Приміром, тільки цьогоріч реалізовано матеріали на заміну 14 голів або членів ліквідаційних комісій.

— І що це означає?

— Це означає, що їхня діяльність неефективна. Є підприємства, які досі (по 10 років) проходять процес ліквідації! І безуспішно! Уявляєте? Голови деяких комісій просто зловживають можливістю ухвалювати певні управлінські та організаційні рішення стосовно підприємства, мають право підпису. Звісно, чому б цим не скористатися? І буває, що замість того, щоб спланувати й розписати покроковий план і поступово виконувати якісь дії з погашення заборгованості та ліквідації підприємства або включати його в перелік на приватизацію чи повертати в ЗСУ, вони показують у документах мінімальну активність і ліквідовують роками, фактично працюючи на себе. Деякі підприємства здійснювали приховану господарську діяльність, заборонену на час ліквідації. Тепер ми це припиняємо. На кількох ДП вже відбулися зміни голів ліквідаційних комісій, і вони вийшли в «нулі», їх було виведено з процесу ліквідації, і вони відновили господарську діяльність. Це, наприклад, ДП МОУ «Південьвійськбуд», який відсудив усі свої борги й почав повертати фонди. Але там, де ми бачимо, що держпідприємство реально безнадійне, його ліквідацію скасовуємо, і воно приєднується до потужнішого суб’єкта. Треба думати й над тим, як і чим завантажити ці підприємства. Потрібно шукати ідеї, які в сучасних українських економічних реаліях забезпечать роботою та збережуть колективи.

— І де шукати такі ідеї?

— Черкаський автомобільний ремонтний завод свого часу взяв держзамовлення — і ні грошей, ні техніки Збройним Силам не повернув. Там призначили нового керівника, чітко визначивши йому завдання. Наразі маємо іншу ситуацію: вони здійснюють якісний капремонт автомобілів сімейства КрАЗ. Завод повернув борги й техніку, яку передавали йому на ремонт, і взяв нове замовлення, відремонтував низку зразків спеціальної інженерної техніки. І тепер вони здатні брати від Міноборони техніку й гарантовано відновлювати її. Як результат — на підприємстві одразу почали виплачувати зарплату. Колектив зберігся, зберегли виробничі потужності. І тут просто керівника не поставиш — потрібні лідери вже з ідеями, баченням перспективи розвитку.

Будівництво житла для військових є актуальною нішею, куди могли б зайти ДП МОУ, які перепрофілюються, адже до 80% таких підприємств відповідно до їхніх статутних документів мають належні дозволи. І нехай із 97 держпідприємств, що перебувають в оперативному підпорядкуванні Головного управління майна та ресурсів, залишиться 30–40, але ефективних, ми вважатимемо, що із місією впоралися. І надалі винятково матимемо справу з підприємствами, які працюватимуть на обороноздатність країни. А нині триває робота в спеціально створеному в нас секторі реформування, який працює відповідно до покрокового плану подальшого розвитку ДП МОУ.

Геннадій КАРПЮК, газета «Народна армія»


04 листопада 2018, 18:18 | ID: 44935 |


Переглядів: 483 //