Українські артилеристи — це дійсно «боги війни»

«8 корпус»

http://ak-inzt.net/ukrarmy/4533-05-02-2015-bogy-vijny-na-peredovij

Нещодавно в ході відбиття чергової навали терористів та російських найманців під час їхнього наступу в районі Дебальцевого українські артилеристи вкотре підтвердили, що їх недарма називають «богами війни». Особливо добре це відчули окупанти, коли втратили десятки одиниць бронетехніки та значну кількість живої сили завдяки потужним та влучним ударам українських гармашів.

У тому, що широко розрекламований «широкомасштабний» наступ противника відверто провалився, чимала заслуга саме української артилерії, яка в ході відбиття цього «наступу» діяла чітко і потужно, завдаючи по ворогу нищівних вогневих ударів як безпосередньо під час їхніх атак, так й у глибині їхнього бойового шикування. Наша розповідь про бойовий шлях одного з «головних винуватців» поразки ворога — зведеного артилерійського підрозділу, який бере участь у АТО майже із самого початку проведення операції і вже встиг стати «майже легендарним» за свої бойові звершення.
Основою цього підрозділу є гаубичний самохідний дивізіон, де заступником командира по роботі з особовим складом майор Володимир Швець. Дивізіон ще у мирний час був найкращим у бригаді. Він не лише брав участь у всіх масштабних маневрах, а й був першим на сто відсотків укомплектований військовослужбовцями-контрактниками. Тож цілком закономірно, що коли виникла потреба зупинити ворожу агресію, доки інші підрозділи розгорталися-доукомплектовувалися, цей здійснив швидкий марш у визначений район та продемонстрував готовність зупинити ворога.

— Першим нашим завданням було прикриття підрозділів, які утримували перешийки між материком та Кримом, — розповів майор Володимир Швець. — Їх тоді росіяни «лякали» по кілька разів на день: розгорталися в бойові порядки та імітували наступ. Коли одного разу позаду наших десантників на пряму наводку вийшли 152-міліметрові САУ, ігри «в атаку» припинилися.

Після розгортання антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях бердичівські гармаші передислокувалися до нового гарячого району. Перше бойове хрещення отримали в районі широковідомого блокпоста «Комбікормовий» біля Слов’янська.



Коли вони туди лише прибули, їх густо обстріляли з мінометів. На щастя, обійшлося без втрат, якщо не брати до уваги обдерту осколками фарбу на броні самохідок. Вогневі підрозділи, аби не стати легкою здобиччю терористів, відійшли за межі радіуса дії мінометів. На блокпосту залишилися лише спостерігачі-коректувальники, які швидко виявили всі ворожі позиції й спрямували на них вогонь свого підрозділу. За кілька годин навколо блокпоста запанував спокій. Військовослужбовці, які його утримували, зітхнули з полегшенням.

— Артилеристи прийшли і швидко зробили те, чого ми прагнули вже близько місяця, адже своїми силами ми не могли викурити терористів із їхніх укріплень, які вони набудували зусібіч, — розповідав старший солдат Юрій Тимошенко з Коломиї, який тоді був у складі зведеного підрозділу, що ніс службу на «Комбікормовому».

До речі, за той маневр, який допоміг зберегти техніку та знищити терористів, начальник штабу дивізіону тоді майор, а нині вже підполковник Анатолій Дорошенко був нагороджений орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеня.

— Одного разу наш зведений підрозділ врятував лише випадок, — розповідає майор Володимир Швець. — Наші самохідки зайняли позиції поруч із реактивниками. Відпрацювали ми, відпрацювали вони. Але підпалили суху траву. Вогонь швидко поширювався, ми просто не встигали його гасити. Раптом у траві почало щось вибухати. Спочатку думали, що то фрагменти несправної ракети. Але гриміло надто сильно, часом щось навіть підлітало та вибухало в повітрі. Коли все скінчилося, і наші хлопці пішли перевірити, виявилося, що то згорів сховок з гранатометами та іншою зброєю, який був рясно замінований навколо. Стало очевидним, що на нас готувався напад диверсантів, але випадкова пожежа його зірвала.

Свою відчайдушність та професійність артилеристи демонстрували скрізь, де їм доводилося виконувати завдання. Наприклад, під час визволення батальйоном «Донбас» міста Попасна. Тоді вогневі засоби гармашів, зрозуміло, розташовувалися досить далеко — за межами дії ворожої артилерії. А от передовий спостережний пункт на бронемашині зайняв позиції на блокпосту перед містом. До складу обслуги ПРП-4 входили старший лейтенант Костянтин Чурсін, старший прапорщик Володимир Мельник, старший солдат Михайло Шмідт та старший солдат Віктор Бойко. Завдяки їхньому вмілому коригуванню гаубиці знищили всі укріплення терористів, крім вогневих точок, розташованих у житлових будинках. Саме ці засідки за спинами мирних мешканців дуже дошкуляли піхотинцям «Донбасу». Потрапивши під перехресний вогонь, вони, не маючи змоги відійти, залягли. З’явилися перші втрати. Потрібно було виручати хлопців. У наших військовослужбовців зведеного відділення артилерійської розвідки було два варіанти. Викликати вогонь та рознести укріплення терористів на друзки або ризикнути і, прикривши наших бійців бронею, вивести їх з-під вогню. У другому випадку існувала небезпека бути знищеними протитанковими засобами терористів, але в першому постраждали б мирні мешканці та інфраструктура українського міста. Тому артилеристи сміливо вирушили на допомогу. В розпалі бою у результаті влучення бронебійно-розривної кулі з протитанкової рушниці в кришку відкритого люка бойової машини було тяжко поранено старшого солдата Віктора Бойка, який, втративши ліву руку та отримавши численні осколкові поранення правої руки, у стані больового шоку продовжував вести вогонь. У той же час вибуховою хвилею з броні машини на землю скинуло старшого лейтенанта Костянтина Чурсіна. Побачивши на тілі офіцера численні осколкові поранення, бійці батальйону «Донбас» заходилися витягувати його з поля бою, але вже через хвилину, оговтавшись від контузії, попри осколкові поранення, військовослужбовець наздогнав свою бойову машину. Заскочивши на броню, відразу почав рятувати пораненого товариша: наклав кровозупинний джгут та вколов знеболювальне. Цим офіцер врятував підлеглому життя.

Успіх у бою своїми героїчними діями забезпечили також командир відділення старший сержант Михайло Шмідт, який, прикриваючи наступ штурмової роти, влучним вогнем з кулемета подавив вогневі точки противника, та механік-водій бойової машини старший прапорщик Володимир Мельник. Він, майстерно маневруючи бойовою машиною, не лише прикривав бронею піших бійців спеціального батальйону, чим забезпечив успішну евакуацію поранених із зони обстрілу противника, а й не дозволив ворогові влучити в неї з гранатомета чи ПТКР. Після бою командир 2-ї штурмової роти батальйону спеціального призначення «Донбас» відзначив, що саме мужність, професіоналізм та злагодженість обслуги ПРП-4 дозволили роті уникнути більш значних втрат при визволенні міста Попасна.

Зараз гармаші та реактивники у складі маневреної артилерійської групи прикривають важливі напрямки оборони наших військ. І роблять це за всіма канонами сучасної війни, не залишаючись на одному місці бодай зайву хвилину. В їхньому базовому таборі жартують, що хлопці «пішли по світу». І хоча такий «кочовий» спосіб оборони витягує з бойової техніки останній ресурс, він гарантує їм невразливість від ворожої артилерії. Доки російські розвідники передають командуванню координати чергових позицій, українські гармаші їх вже змінюють.

— Це — не єдиний прийом ведення війни, який ми опанували. До наших ноу-хау можна віднести використання боєприпасів, раніше не призначених для наших гармат, застосування БПЛА у ролі розвідників та коригувальників вогню, а також деякі нові способи стрільби, — розповів деякі секрети гармашів майор Володимир Швець. Причому, за його словами, чимало напрацювань, які підвищують ефективність застосування артилерії, мають усі підрозділи, залучені до проведення АТО.

Роман БАКУМЕНКО, із зони АТО


05 лютого 2015, 10:11 | ID: 7394 |


Переглядів: 2268 //