ЩОБ ВІДСТОЯТИ УКРАЇНУ — МУСИМО БОРОТИСЯ

«Народна армія»

http://narodka.com.ua/10429-shhob-vidstoyati-ukra%D1%97nu-musimo-borotisya

У шкільні роки він, як і більшість його ровесників, захоплювався військово-пригодницькою літературою. Дивуючись мужності та винахідливості героїв романів, не раз уявляв і себе на їхньому місці. Не знав, що доля йому готує такі випробування, які й не снилися книжковим героям...

— На початку 90-х років армійська служба була не в пошані, — говорить сержант служби за контрактом Руслан Кравець. — Більшість моїх друзів постарались не їсти солдатського хліба. Проте для себе я вирішив, що маю відслужити, бо ж як потім дивитись в очі батька і діда — колишніх солдатів?

Строкову службу Руслан Кравець проходив у бригаді спеціального призначення, яка дислокувалася на Поділлі. Навантаження — колосальні, проте юнак ніколи не скаржився на них. Більше того, після занять зі спеціальної підготовки йшов на спортивне містечко і тягав залізяччя.

По звільненні працював у столиці і сміливо будував плани на майбутнє. Та в один з вечорів, переглядаючи телесюжет з району бойових дій на Донбасі, Руслан вирішив, що він потрібен Україні.

— Всю ніч не міг навіть заплющити очі, обмірковуючи своє рішення. А вранці поїхав до військового комісаріату, де заявив про своє бажання їхати на Схід у зону АТО. На мене чомусь подивилися, як на дивака, але за тиждень прислали повістку, — розповідає Руслан.

Колишній спецпризначенець потрапив у розвідувальну роту 95-ї високомобільної десантної бригади. Вже незабаром їх переправили в Херсонську область: там десантники охороняли новостворений кордон з Кримом. А у травні підрозділ Кравця перекинули на Донеччину.

...Одного дня розвідники отримали наказ командування висунутись у район скупчення терористів і превентивними ударами знешкодити їх. Однак вже через кілька кілометрів десантники потрапили в засідку: по них відкрили вогонь зі стрілецької зброї, гранатометів та мінометів.

— Терористи, знаючи про свою перевагу в живій силі та озброєнні, схоже вже вирішили, що здобули перемогу. Наші бійці дали їм гідну відсіч.

— Ми, використавши димові гранати, зайняли більш-менш підходящі для оборони бойові позиції, — розповідає сержант-десантник. — Для себе вирішили: не здамося. Через кілька годин запеклого бою прибула допомога. Коли розсіявся дим, наші бійці нарахували кілька десятків ворожих трупів. На жаль, загинув і один з бойових побратимів Руслана — його командир...

У тому бою сержант Руслан Кравець отримав важке поранення і тривалий час лікувався у Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону, а сьогодні проходить військово-медичну комісію, яка визначить його придатність до військової служби.

— Знаєте, найщиріше моє бажання — якомога швидше одужати і повернутися у свій підрозділ, який за кілька місяців став для мене рідним. Я прагну довести справу до повної перемоги, в пам’ять про свого командира — капітана Крементара, який, попри молодий вік, був для нас як батько.

...Тиснучи йому руку на прощання, я подумав: допоки в нас є такі хлопці, як Руслан Кравець, ми — непереможні.

Сергій Зятьєв


03 жовтня 2014, 09:17 | ID: 4950 |


Переглядів: 661 //