19-й територіальний приймає бій. І стоїть ЧАСТИНА 1

«Крила України»

http://www.krula.com.ua/news.php?category=1&id=1737
В житті, як правило, люди стараються обходитися без пафосних фраз та висловів, навіть якщо вони роблять справу, котра за своїми результатами здатна змінити хід історії держави та світу. Сьогодні, восени 2014 року, не варто вже нікого переконувати, що антитерористична операція, яка триває на сході України, — подія світового значення, котра з часом в підручниках новітньої історії, можливо, отримає назву перша вітчизняна війна українського народу за незалежність. Та це буде з часом. А сьогодні на численних блокпостах, в окопах і бліндажах сотні, тисячі, та що там говорити, — десятки тисяч українських фермерів, вчителів, робітників, лікарів з вищою освітою та вченими званнями чи з атестатом про неповну середню просто роблять свою важку справу: вони боронять рідну землю. І не важливо, що рідне село чи місто розташоване за тисячі кілометрів. «Наш блокпост тут, на землі Донбасу, стоїть на смерть під обстрілами „Градів“ та мінометів, під кулями снайперів, щоб не розповсюджувалась сепаратистська погань на рідну Дніпропетровщину, Одещину, Львівщину, землі Запоріжжя та Київщини», — в один голос говорять втомлені, зарослі кількаденною щетиною солдати і офіцери, контрактники і мобілізовані.

На варті України
«І Миколаєва теж», — погоджуються з ними добровольці 19-го батальйону територіальної оборони, які вже більше місяця обороняють визначені командуванням позиції за кілька десятків кілометрів від Донецька.
— Наш батальйон формувався влітку для несення чергування на блокпостах навколо Миколаєва, — розповідає заступник командира батальйону підполковник Сергій Зеленін, який після того, як командир ліг до шпиталю, приступив до виконання його обов’язків. — Передислокація на нове місце виконання бойових завдань, на Донеччину, для нас стала раптовою та неочікуваною. Розумію, то була воєнна необхідність. З «важкого» озброєння у нас на той час — одна БРДМ та кілька ЗУ-23-3. Не багато завдань ми могли виконувати з таким озброєнням. Проте з часом в складі батальйону з’явилися протитанкові ракетні комплекси, БМП-1. З’явився досвід. Ми стали повноцінною бойовою одиницею, котра спроможна і готова виконувати поставлені перед нами завдання.
Результат бойової роботи миколаївських «територіалів» — десятки відбитих атак, рейди розвідників у тил сепаратистів та знищені диверсанти, які тихцем проникали в тил наших частин. На бойовому рахунку миколаївців — десятки сепаратистів, котрі вже ніколи не піднімуть зброю проти солдатів з українськоюстрічкою-оберегом.
— Нещодавно, он там, — показує підполковник Сергій Зеленін на одну з лощин поблизу табору, — ми знищили диверсантів. Завершальний етап операції — закидали їх бліндаж гранатами. А потім замінували все навколо. Тепер цей напрямок відносно безпечний.
Бойовий взвод МТЗ
Важке озброєння, якщо так можна назвати кілька стареньких БМП-1, батальйон отримав уже в зоні АТО.
— Спочатку, — говорить командир взводу матеріального забезпечення капітан Сергій Мельничук, — штатом батальйону бойові машини не були передбачені. Відповідно, не було для них і навчених екіпажів: механіків-водіїв, навідників-операторів, тих, хто вмів обслуговувати та ремонтувати бойову техніку.
Проте в батальйоні є достатньо щирих українців — природжених землеробів, котрі в сутужну для держави хвилину взяли до рук зброю і пішли у бій. За кілька днів фермери — трактористи і комбайнери стали механіками-водіями, навчилися ремонтувати та обслуговувати новий для них тип дизельних двигунів. Допомогли навички, отримані під час строкової служби, та Інтернет.
Проявив себе й капітан Сергій Мельничук. Дивлячись на цього невисокого, завжди усміхненого чоловіка, навіть і не віриться, що він — один з головних «бойових штиків» батальйону. Хоча мудреці говорять, що двічі в одну річку увійти неможливо, це не про нього. Одного разу офіцер вже вирішив назавжди порвати з військовою службою, котра була мрією дитинства. У 1993 році він закінчив Київське вище військове інженерне танкове училище. Проходив службу на посаді заступника командира танкової роти, а потім — батальйону з технічної частини. Звільнився в запас, був заступником командира батальйону ДАІ з технічної частини у Миколаєві. За сімейними обставинами офіцер змушений був згадати хліборобське минуле роду, став фермером. З роками прийшов успіх на новому поприщі. Нинішній, без засухи, з дощами, які зарядили якраз тоді, коли це і треба для селянина, став найуспішнішим. Проте врожаю господар зібрати не встиг. Війна. Про високий урожай, осінню оранку під майбутній урожай та сівбу дізнавався телефоном від родичів, котрим довірив земельний клин.
БМП — не танки, які добрих два десятки років тому вивчав командир взводу МТЗ в училищі, проте, як кажуть, біда навчить. За кілька днів підготували БМП-1 до бою, на полі поблизу розташування батальйону, яке стало танкодромом, підготували екіпажі, пристріляли зброю і...
Перший бій — найбільш пам’ятний. Сигнал тривоги прозвучав раптово. Допомогу просили сапери, котрі на своїх лісовозах заблукали і потрапили на позиції сепаратистів. Капітан Сергій Мельничук зайняв місце за штурвалом Сашуні (так він називає свою БМП-1, за якою закріплений як механікодій), бійці взводу МТЗ — десант, і за мить всі опинилися в центрі бою.
— Двох сепаратистів, що стояли на краю окопу, я примітив одразу, — розповідає офіцер. — Тоді на моїй Сашуні ще не було української розмітки — двох білих полос, і вони прийняли мене за свого. Спочатку ліквідували одного з них. За мить помічаю, що другий починає споряджати гранатомет. Трохи підвернув, і він «опинився» поруч із першим.
А бойові будні, без вихідних і свят, продовжувалися. Для одного з найбільших за чисельністю підрозділів батальйону, це — ряд боїв, котрі схожі один на одний та пам’ятні кожен по-своєму. В одному з нічних протистоянь вибухом скинуло з верхньої частини БМП двох бійців. На місце їх ймовірного падіння повернулися одразу, проте підняли тільки одного пораненого, голос якого почули в темряві та гуркоті бою. Другого, як не шукали, не знайшли. Через деякий час важко пораненого Євгена Цабія, який, як виявилося, був у полоні, передали під час чергового обміну представники ДНР. Зараз він — на лікуванні в Дніпропетровську.
У командира бойового взводу МТЗ і заступник відповідний. Старший сержант Максим Максименко свого часу разом з підполковником Сергієм Зеленіним виконували завдання в Іраку. Стрункий, підтягнутий, в припасованому бронежилеті, він завжди готовий до бою. Адже батальйон — на передовій. Поруч служать колишні десантники, сапери, зв’язківці, танкісти і навіть ті, хто ніколи не одягав військовий однострій, а стріляти навчився вже тут.
І так можна розповідати про будь-який підрозділ. Стрілецькі роти, розвідники, зв’язківці, протитанкісти та ППОшники... Кожен може розповісти і про своїх товаришів, і про себе. Один виніс з поля бою товариша, який стікав кров’ю, інший — знищив снайпершу, котра вирішила заробити на війні. Той виявив вночі ворожий бойовий розвіддозор, а його товариш сам не раз ходив ворожими тилами, помічаючи засідки та вогневі позиції сепаратистів. Встановлені мінні поля, відбиті атаки, пережиті обстріли. Це — місяць війни 19-го батальйону територіальної оборони.


16 жовтня 2014, 09:20 | ID: 5110 | Переглядів: 1224


Переглядів: 1224 //