Наші партнери

 Структура Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил 

Управління верифікації Генерального штабу Збройних Сил України

Управління верифікації Генерального штабу Збройних Сил України (далі – Управління) є структурним підрозділом Генерального штабу Збройних Сил України.

Основними завданнями управління є:

• практична реалізація в Україні і контроль за виконанням іншими державами-учасницями Договору між СРСР та США про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО), Договору між СРСР та США про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності (РСМД);
• Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення (КХЗ);
• Режиму контролю за ракетними технологіями (РКРТ);
• Гаазького кодексу поведінки проти нерозповсюдження балістичних ракет, Договору з відкритого неба (ДВН); Договору про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ);
• Віденського документа 1999 року переговорів по заходах зміцнення довіри та безпеки (ВД-99);
• документів Організації з безпеки та співробітництва в Європі військової спрямованості; двосторонніх угод щодо додаткових заходів довіри та безпеки у прикордонних районах;
• забезпечення згідно з міжнародними договорами у сфері контролю над озброєннями інспекційної діяльності на території України та організація і проведення інспекцій за її межами;
• збирання та опрацювання даних для підготовки щорічної та поточної обмінної інформації за Україну;
• координація діяльності Збройних Сил України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади України в ході практичної реалізації заходів у сфері контролю над озброєннями.

Управління відповідно до покладених на нього завдань:

• Бере участь у підготовці пропозицій щодо розробки проектів міжурядових угод, проектів законів України, інших нормативно-правових актів, наказів і директив Міністра оборони України та начальника Генерального штабу з питань, що належать до компетенції управління верифікації;
• Аналізує стан виконання Україною та іншими державами-учасницями міжнародних договорів, розробляє відповідні аналітичні матеріали для Міністра оборони України, начальника Генерального штабу Збройних Сил України;
• Прогнозує перспективи розвитку та ефективність системи контролю над озброєннями, готує пропозиції стосовно державної політики у сфері контролю над озброєннями;
• Організує і координує діяльність щодо практичного виконання міжнародних договорів у сфері контролю над озброєннями у Збройних Силах України, міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади України;
• Контролює підготовку місць інспекцій до прийому іноземних інспекційних груп;
• Організує прийом та супроводження іноземних інспекційних груп на території України;
• Планує, організує та здійснює інспекційну діяльність поза межами України;
• У межах своєї компетенції здійснює підготовку обмінної інформації, передбаченої міжнародними договорами, та її передачу до Міністерства закордонних справ України для передачі державам-учасницям офіційними каналами;
• Здійснює взаємодію з верифікаційними структурами інших держав-учасниць;
• Бере участь у плануванні використання літаків спостереження України, розробленні двосторонніх та багатосторонніх міжнародних угод з їх застосування;
• Організує через Головне фінансово-економічне управління (Департамент фінансів) Міністерства оборони України взаєморозрахунки з державами-учасницями міжнародних договорів за проведені заходи;
• Бере участь у розробленні проектів директив делегаціям України на переговорах у рамках Спільної комісії з виконання та інспекцій за Договором про СНО, Спеціальної контрольної комісії за Договором про РСМД, Спільної консультативної групи за Договором про ЗЗСЄ, Консультативної комісії з відкритого неба за ДВН, Форуму ОБСЄ з співробітництва в галузі безпеки, а також безпосередньо бере участь у цих переговорах у складі державних делегацій України;
• Здійснює взаємодію з верифікаційними структурами інших держав-учасниць;
• Надає пропозиції щодо потреб в асигнуваннях за відповідними статтями кошторису Міністерства оборони.

ВЕРИФІКАЦІЙНИЙ РЕЖИМ ЗА МІЖНАРОДНИМИ ДОГОВОРАМИ У ГАЛУЗІ КОНТРОЛЮ НАД ОЗБРОЄННЯМИ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ЗС УКРАЇНИ У ЗАЗНАЧЕНІЙ СФЕРІ

На Генеральній Асамблеї Організації Об`єднаних Націй у січні 1946 року була одноголосно прийнята резолюція щодо знищення національних ядерних арсеналів та інших видів озброєння масового знищення. Протягом чотирьох десятиріч ядерне роззброєння стало постійною темою форумів, виразом почуттів та надій народів багатьох країн. Думка про жахливість наслідків ядерної війни вивела проблему її недопустимості в ранг життєво важливих завдань.

Саме з того часу розпочалися спроби досягти угод у міжнародних переговорах щодо скорочення всіх видів озброєння – звичайних, ядерних, хімічних.

На початку 80-х років у світі зазорів світанок розрядки міжнародної напруженості, але держави ще були розподілені на непримиримі військово-політичні блоки. В таких умовах значний вклад у поширення мір довіри та безпеки внесли підсумки Мадридської зустрічі 1980 року та Стокгольмської конференції 1984 року, що стали підвалинами загальноєвропейських структур безпеки.

Усвідомлення того, що нарощування збройних сил та озброєнь створює лише ілюзію безпеки, а насправді світ стає дедалі більш крихітним і нестабільним, привело до того, що наприкінці 80-х - початку 90-х років ХХ сторіччя главами провідних держав було підписано низку договорів і угод у галузі контролю над озброєннями та роззброєнням. Ці документи заклали надійну основу для розвитку процесу розрядки, зменшення рівня військового протистояння двох суспільно-політичних систем.

Безумовно, основним поштовхом для скорочення озброєнь стало підписання 8 грудня 1987 року Договору між СРСР та США про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності (РСМД).

17 листопада 1990 року держави-учасниці переговорів про заходи зміцнення довіри і безпеки, скликаних згідно з відповідними положеннями Підсумкового документа Віденської зустрічі Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), ухвалили Віденський документ 1990 року. Цей документ містив у собі Стокгольмський документ 1986 року, доповнюючи його заходами щодо прозорості у галузі контролю за діяльністю збройних сил.

19 листопада 1990 року у Парижі вищими представниками урядів і міністрами закордонних справ 22 країн було підписано Договір про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ).

Україна, що після розпаду СРСР успадкувала третій у світі потенціал ядерної зброї, значний потенціал звичайних озброєнь і могутню військово-промислову інфраструктуру, за роки незалежності повністю позбулася зброї масового знищення та зараз є державою, що має лише необхідну для оборони кількість звичайних озброєнь.

У нових політичних умовах на зміну блоковому протистоянню та встановленню жорстких обмежень приходять передбачуваність та прозорість у відношенні до військової діяльності держав. Будь-які сумніви щодо повноти виконання державою міжнародних зобов’язань у сфері контролю над озброєнням призводять до значних ускладнень у міждержавних відношеннях.

Тому з набуттям незалежності Україна стала активною учасницею створення і розвитку європейської і світової системи безпеки, одним із найважливіших елементів якої виступає контроль над озброєннями.

Вирішуючи найскладніші міжнародні проблеми, Україна неодноразово доводила свою здатність до їх розв’язання політичним шляхом, без погроз і застосування сили. Активна участь у роботі відповідних міжнародних організацій та багатосторонніх форумів, безумовне виконання положень існуючих міжнародних договорів та угод у галузі контролю над озброєннями становлять значний внесок нашої держави в зміцнення світової безпеки.

Наразі держава суворо дотримується прийнятих міжнародних зобов’язань у галузі нерозповсюдження зброї масового знищення та засобів її доставки, звичайних озброєнь, товарів і технологій подвійного призначення, взаємодіє з іншими державами щодо запобігання нелегальному переміщенню зброї масового знищення, систем їх доставки та визначених матеріалів з країн, які не дотримуються принципів нерозповсюдження зброї.

З цією метою Україна приєдналася до всіх існуючих режимів нерозповсюдження: Режиму контролю за ракетними технологіями, Гаазького кодексу поведінки проти розповсюдження балістичних ракет, Групи ядерних постачальників, Комітету Зангера, Вассенаарської домовленості, Австралійської групи, Ініціативи з безпеки у галузі нерозповсюдження, запровадженої США як доповнення до існуючих національних та міжнародних механізмів у галузі боротьби із розповсюдженням зброї масового знищення.

Очікується ратифікації Верховною Радою України Додаткового протоколу до Угоди про застосування гарантій МАГАТЕ у зв’язку з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї, що розглядається як захід на зміцнення режиму гарантій Агентства.

Верифікаційний режим за міжнародними договорами у галузі контролю над озброєннями

Найбільшого поширення термін “верифікація” набув наприкінці 80-х – початку 90-х років ХХ століття, коли в умовах розпаду Організації Варшавського договору та колишнього СРСР світ позбувся блокового протистояння та почав перехід до транспарентності та передбачуваності у сфері безпеки.

Слово походить від латинських слів “VERUS” (дійсний, справжній) та “FACERE” – робити, тобто, свідоцтво щодо дійсності або перевірка того, чи є заявлене дійсним.

Верифікація – це засоби, завдяки яким держави можуть бути впевненими, що інші держави виконують підписані та діючі у встановлені терміни зобов’язання, домовленості або легітимні договори щодо зброї, військової діяльності, транспарентності, заходів укріплення довіри та безпеки, нерозповсюдження, контролю над озброєннями та роззброєння. Тому питання верифікації безпосередньо пов’язані з безпекою держав.

Існує значне коло питань, які потрібно розглядати для ефективності процесу верифікації. Ці фактори включають: зобов’язання, питання національної безпеки, сучасні політичні умови, ступінь довіри між сторонами, минулий верифікаційний досвід, конфіденційні комерційні інтереси, ризик, пов’язаний з потенційним невиконанням зобов’язань, історичні особливості сторін, матеріальні ресурси, включаючи національну частку фінансового внеску, оборотність та взаємність, обтяженість для країни. Окрема держава має різну вагу кожного з цих питань.

Основна функція верифікації – це ранні попередження протиріч та несумісності. Невиконання державою певних зобов’язань обумовлюється факторами: природою поведінки, інтеграцією різних джерел походження інформації, швидкістю та якістю вторинної інформації, виявленої у ході верифікації, нав’язливістю верифікаційних методів.

Верифікаційна діяльність є найбільш ефективною, коли результатом проведених заходів є визначення невиконання або часткового невиконання, здібність з’ясувати межі порушення та припинити його. У випадку навмисного невиконання вимог, такі факти розглядаються на основі відповідного мандату для примушення порушника виконати зобов’язання. Міжнародна спільнота повинна реагувати на невиконання настільки послідовно, наскільки це можливо при протидії з боку порушника.

Участь у верифікаційній діяльності надає країнам-учасницям можливості демонструвати чесність, прозорість та запевнювати у цьому інші країни. Демонстрація виконання у цьому сенсі є рисою національної відповідальності. Країни можуть використовувати тільки легітимну інформацію, що пов’язана з належним верифікаційним режимом. Демонстрація виконання будує довіру, особливо там, де є невпевненість та непорозуміння, які домінують над виконанням домовленостей на державному рівні.

Важливо завчасно виявити невиконання, щоб мати час звернутися до порушника. Однак, досить складним є виявлення порушення, особливо у місцях з інфраструктурою, що не є заявленою. Існує тільки один наявний інструмент – проведення інспекцій на місцях, у будь-який час та у будь-якому місці. Ефективність цього залежить від компетентної інформації, точних дій, що формально не очікуються.

Концепція верифікації набула розвитку з 1995 року. Значний досвід та навички у верифікації були зібрані в результаті різноманітних двосторонніх та багатосторонніх верифікаційних заходів, включаючи залучення до них ООН. Верифікація продовжує робити внески у національні потреби держав у галузі безпеки. Крім того, середовище безпеки значно змінилося за останнє десятиріччя. Ці зміни включають загрозу тероризму з боку недержавних осіб, ризик подвійного використання засобів та технологій, що застосовуються для нелегальних цілей та можливість для держав розвивати скриті можливості невиконання. Все це являє собою нові виклики для верифікаційної діяльності.

Разом з тим, існує нестача можливостей у деяких держав виконувати свої зобов’язання, навіть за наявності великого бажання це робити. Участь у багатосторонніх верифікаційних режимах, виконання зобов’язань і демонстрація дотримання може означати великі витрати для держав, особливо держав з обмеженими ресурсами. Потрібно врахувати можливість технічної та іншої допомоги з боку інших держав, щоб розбудувати необхідні потужності для виконання зобов’язань і полегшити фінансовий тягар.

Досвід Спеціальної Комісії ООН (UNSCOM), Комісії ООН з моніторингу, верифікації та інспекцій (UNMOVIC) та Міжнародної Агенції з атомної енергії показав можливості багатосторонньої верифікації. Ці органи запропонували декілька верифікаційних інновацій, які можна застосувати будь-де. А саме, “м’які” процедури верифікації, такі, як збір даних, співбесіди з особовим складом, довели свою корисність при зборі інформації.

Наявність удосконалених технологій вплинула на покращення існуючих верифікаційних режимів і розвиток нових. Досягнення у способах збору даних, їх порівняння, обліку і передачі підвищили ефективність та знизили витрати. Наприклад, заяви держав про дотримання зараз можна готувати в електронному форматі і безпечно передавати в режимі “он-лайн”. Дистанційне спостереження за чутливими об’єктами стало загальною практикою. Занепокоєння щодо втручання, з одного боку, та навмисного обману стороною, яка інспектується, з іншого боку, можна зменшити шляхом керованого доступу. Супутникове спостереження, повітряні обльоти – такі, як виконуються за Договором з відкритого неба – та вдосконалені технології перехоплення, такі, як оптичні камери та станції віднаходження наземного базування, широко використовуються та удосконалюються.

Інспекційна діяльність на місцях також вдосконалилась завдяки покращення технологій спостереження, відбору та запису даних. Більше того, розробки щодо портативного обладнання для віднаходження бойової хімічної речовини, у поєднанні з більш ефективними системами реєстрації даних, найкращим чином вплинули на можливості верифікації. Рішення щодо послідовних дій та вирішення спірних питань можна приймати на місці, що економить час и зменшує інспекційні витрати.

Технологічні досягнення удосконалили різноманіття, наявність та якість інформації від відкритих джерел. Значна кількість інформації щодо верифікації, включаючи ту, що надається безпосередньо урядом, зараз публічно доступна на веб-сайтах у формі публікацій.

Спільні верифікаційні механізми можуть сприяти згоді між усіма сторонами, насамперед тими, які не мають необхідних національних ресурсів для проведення свого власного моніторингу та верифікаційних заходів. Ці механізми, хоча й відносяться до конкретних договорів у тому, що стосується способів, методів та процедур, розділяють загальні засади: вони базуються на принципах співробітництва.

Діяльність ЗС України у сфері контролю над озброєннями

Верифікаційна діяльність Збройних Сил України – це напрям міжнародного співробітництва, який спрямований на використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної безпеки шляхом дотримання міжнародних договірних зобов’язань у сфері роззброєння та контролю над озброєннями, моніторингу виконання зобов’язань іншими державами-учасницями міжнародних договорів.

Нормативно-правова база у сфері безпеки та контролю над озброєннями, „вертикаль” організаційних структур Збройних Сил України, призначених для практичної реалізації заходів з контролю над озброєннями, як на території України, так і поза її межами, а також встановлений порядок взаємодії державних органів центральної виконавчої влади в ході зазначених заходів складають основу верифікаційної діяльності.

Верифікаційна діяльність Збройних Сил України передбачає такі напрями: обмежувальний, інформаційний, інспекційний та переговорчий.

Обмежувальний напрям діяльності – це заходи, спрямовані на заборону і ліквідацію окремих видів озброєнь, заборона їх виробництва, накопичення, розгортання та застосування, обмеження деяких видів озброєнь у кількісному та якісному відношенні, зменшення сфери або районів розміщення різних видів озброєнь.

Інспекційний напрям діяльності – це перевірка дотримання положень договорів та угод про обмеження озброєнь як сукупність методів спостереження за здійсненням договірних зобов'язань, проведення контрольних заходів та здійснення аналізу отриманих даних. Перевірка здійснюється шляхом проведення контрольних заходів та надання кожній країні-учасниці договору відомостей (форматів повідомлень, копій звітів) про дотримання зобов’язань іншими країнами-учасницями, сприяючи досягненню цілей договору, попередженню та виявленню порушень його положень.

Інформаційний напрям – це збір, опрацювання, підготовка обмінної інформації і поточних повідомлень України, їх передача офіційними каналами через Міністерство закордонних справ України.

Метою верифікаційної діяльності Збройних Сил України є повне та якісне виконання покладених на них завдань щодо практичної реалізації міжнародних зобов’язань держави у сфері міжнародної безпеки та контролю над озброєннями.

До завдань Збройних Сил України у сфері верифікаційної діяльності належать:

• дотримання встановлених обмежень для певних видів озброєнь та військової техніки у кількісному та якісному відношенні;
• підготовка та передача поточної та щорічної обмінної інформації, передбаченої міжнародними договорами та угодами;
• підготовка місць інспекцій на території України;
• забезпечення супроводжень іноземних інспекційних груп на території України;
• моніторинг виконання державами-учасницями зобов’язань, передбачених міжнародними договорами та угодами, шляхом проведення контрольних заходів;
• проведення контрольних заходів у відношенні до бойових літаків морської авіації Чорноморського флоту Російської Федерації, які тимчасово розміщені на території України;
• участь у переговорному процесі, робочих зустрічах та семінарах з питань міжнародної безпеки та контролю над озброєннями;
• розробка нормативно-правової бази щодо практичної реалізації міжнародних договорів та угод на території України.

Пріоритетними напрямками верифікаційної діяльності виступають заходи щодо стратегічної стабільності, нерозповсюдження зброї масового знищення та засобів її доставки, а також регіональної безпеки за участю стратегічних партнерів та суміжних держав.

Виходячи з того, що більшість міжнародних договорів у сфері контролю над озброєннями носить безстроковий або довгостроковий характер та є юридично зобов’язуючими, у державі створена система взаємодії державних органів центральної виконавчої влади в ході проведення заходів верифікаційної діяльності.

Основними сторонами взаємодії виступають Рада національної безпеки і оборони України, Міністерство закордонних справ України, Міністерство оборони України, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Державна прикордонна служба України, Міністерство промислової політики України тощо.

При здійсненні взаємодії враховуються вимоги Закону України „Про міжнародні договори України” щодо обов’язкового виконання, в межах компетенції всіх державних структур, передбачених міжнародними договорами зобов’язань.

На цей час Збройні Сили забезпечують інформаційний обмін, інспекційну діяльність та участь військових представників у переговорному процесі за 32 міжнародними договорами у зазначеній сфері. Більшість таких договорів є безстроковими.

З огляду на зростання у світі асиметричних загроз, значна увага приділяється, насамперед, міжнародним договорам у сфері стратегічної стабільності:

• Договір між СРСР та США про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь (1991 р.);
• Договір між СРСР та США про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності (1987 р.);
• Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення (1993 р.);
• Конвенція про заборону бактеріологічної (біологічної) та токсинної зброї та про її знищення (1972 р.);
• Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань (1996 р.);
• Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (1968 р.).

У цьому контексті Україна бере активну участь у рамках Режиму контролю за ракетними технологіями, Вассенаарської домовленості про експортний контроль, Гаазького кодексу поведінки проти розповсюдження балістичних ракет, у форматі Ініціативи з безпеки та нерозповсюдження.

З метою імплементації принципів нерозповсюдження Україна активно співпрацює у новій ініціативі Великої вісімки - Глобальне партнерство проти розповсюдження зброї та матеріалів масового знищення. У рамках цієї ініціативи підтримуються конкретні проекти співробітництва у галузях нерозповсюдження, роззброєння, боротьби з тероризмом, ядерної безпеки.

Суттєвим внеском до створення регіональної європейської структури безпеки є активна участь України у реалізації Договору з відкритого неба, дія якого розповсюджується на території більшості європейських держав, США та Канади.

Договір з відкритого неба (ДВН) передбачає принципово нові засади у стосунках між державами, які ще донедавна належали до ворогуючих військових блоків. У своїй ідеології він базується на принципах ОБСЄ.

Метою ДВН є застосування режиму відкритого неба для розвитку відкритості та транспарентності, сприяння спостереженню за виконанням діючих або наступних угод у галузі контролю над озброєннями і для розширення можливостей щодо запобігання криз та кризових ситуацій

Договір виконує додаткові верифікаційні функції щодо угод, розроблених у рамках ОБСЄ. Крім того, у майбутньому передбачається можливість розповсюдження режиму “відкритого неба” на нові галузі, наприклад, моніторинг та захист навколишнього середовища.

Результатом кропіткої та наполегливої праці фахівців Збройних Сил України щодо підготовки до повномасштабної реалізації ДВН стало проведення у квітні 2002 року сертифікації українського літака спостереження Ан-30Б на аеродромі “відкритого неба” Нордхольц, ФРН.

Український літак спостереження, оснащений кадровими аерофотоапаратами, отримав високу оцінку експертів з "відкритого неба" і став першим в історії ДВН літаком, допущеним до виконання спостережних польотів над територіями держав-учасниць.

У відношенні до категорії звичайних озброєнь, то Україна продовжує їх скорочення нижче рівнів, встановлених згідно з Договором про звичайні збройні сили в Європі. В такий спосіб Україна робить свій внесок у подальше згортання озброєнь у Європі, своїм прикладом залучає до цього процесу інші держави. Водночас Україна і у подальшому намагатиметься спонукати інші держави до скорочення озброєння та військової техніки до мінімально необхідного рівня та синхронізуватиме скорочення власних ЗС із темпами зміцнення довіри і безпеки у воєнній сфері.

Основною подією у сфері контролю над озброєннями у 2006 році стала ініціатива України щодо суттєвої зміни раніше встановлених максимальних рівнів наявності звичайних озброєнь і чисельності особового складу Збройних Сил України.

29 травня – 2 червня 2006 року у м. Відень (Австрійська Республіка) відбулася Третя конференція з огляду дії Договору про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ), яка проводиться один раз на п’ять років та призначена для прийняття важливих рішень щодо реалізації ДЗЗСЄ.

У ході Конференції делегація України, на виконання відповідного доручення Президента України, зробила заяву від імені держави про одностороннє скорочення максимальних рівнів звичайних озброєнь, що обмежуються ДЗЗСЄ, і особового складу Збройних Сил України.

Ця заява була позитивно сприйнята учасниками Конференції, які у своїх виступах відзначили її важливість для подальшого зміцнення режиму обмежень звичайних озброєнь в Європі.

З метою зміцнення довіри та безпеки на субрегіональному рівні Україна уклала двосторонні угоди з Угорщиною, Словаччиною, Польщею та Білоруссю щодо контролю за військовою діяльністю, що проводитиметься у прикордонних районах.

Перспективними напрямами діяльності у сфері контролю над озброєннями є:

• активізація участі України у режимах нерозповсюдження зброї масового знищення та недопущення отримання кримінальними і терористичними організаціями високотехнологічної зброї;
• набуття чинності Угодою з адаптації Договору про звичайні збройні сили в Європі, яка була підписана главами держав та урядів на самміті у Стамбулі в листопаді 1999 року і вже ратифікована в Україні, РФ, Білорусі та Казахстані. Це дозволить Україні вдвічі скоротити кількість обмежувальних рівнів з утримання озброєння та військової техніки в окремих регіонах держави;
• створення сучасного комплексу повітряного спостереження на базі літака Ан-148 для забезпечення активної участі України на другому етапі дії ДВН;
• продовження процесу підготовки та підписання двосторонніх угод з суміжними державами щодо додаткових заходів довіри та безпеки, що діють у прикордонних районах.

Виконання міжнародних договорів з боку Збройних Сил України має певні особливості:

1. Положення міжнародних договорів розповсюджуються на всю територію держави, не обмежуючись об’єктами Збройних Сил України, що потребує координації дій причетних міністерств та інших центральних органів виконавчої влади України, зокрема:

• об’єктом уваги ДЗЗСЄ виступають озброєння та військова техніка, що утримуються у складі усіх силових структур (МВС, Держкомкордон, СБУ), МНС, ТСОУ, на підприємствах Мінпромполітики, науково-дослідницьких установах, і, навіть, встановлені у стаціонарній експозиції. При проведенні інспекцій у межах зазначеного району забезпечується доступ іноземних інспекційних груп до всіх будівль та приміщень, що мають двері ширше 2 метрів;
• проведення спостережних польотів згідно з Договором про відкрите небо здійснюється над всією територією держави, включаючи проліт над об’єктами невійськового призначення, а також над об’єктами Чорноморського флоту РФ, тимчасово розміщених на території України, що потребує координації дій на міждержавному рівні;
• положення Договору про СНО, КХЗ передбачають проведення контрольних заходів на цивільних підприємствах;
• обмін інформацією згідно з ДЗЗСЄ встановлює необхідність чіткої взаємодії з Держмитслужбою щодо надання повідомлень про транзит через територію держави іноземних танків, бойових броньованих машин та артсистем калібром більше 100 мм;
• згідно з “Документом ОБСЄ про легку і стрілецьку зброю” встановлено обмін інформацією щодо напрямків діяльності силових структур держави з запобігання неконтрольованого розповсюдження легкої та стрілецької зброї, тощо.

2. Порядок проведення інспекцій встановлює підвищені вимоги до оперативності прийняття рішень, які потребують взаємодії центральних органів виконавчої влади. Наприклад:

• підтвердження про готовність прийняття іноземної інспекційної групи надається за ДЗЗСЄ – протягом 3 годин, за ДВН – протягом доби. При цьому, до уваги не приймаються час та день (вихідний чи святковий) направлення повідомлення;
• інспекційні групи мають право прибути після надання повідомлення до держави за Договором про СНО – через 16 год., за ДЗЗСЄ – через 36 год., за ДВН – через 72 год. Допуск до району проведення інспекції в межах зазначеного району надається не пізніше 2 год. після визначення його іноземною інспекційною групою;
• у випадках виникнення форс-мажорних обставин під час перебування інспекційних груп на території держави.

3. Багатонаціональний характер інспекційної діяльності передбачає координацію дій верифікаційних структур держав-учасниць при плануванні та проведенні інспекцій. Зокрема, в ході проведення щорічних семінарів керівного складу верифікаційних структур, що проводяться у Брюсселі за ініціативою Комітету НАТО з верифікаційних питань, координуються плани спільних заходів з залученням гостей-інспекторів до складу багатонаціональних інспекційних груп. 

4. Дипломатичний статус інспекторів передбачає забезпечення державою належних умов прийняття та відповідний рівень їхньої безпеки.

Організація в’їзних процедур для іноземних інспекторів та їх транспортних засобів, переміщення іноземних інспекційних груп на значні відстані в умовах жорстких часових нормативів потребує чіткої взаємодії та координації зусиль представників МЗС, Міноборони, Держкомкордону, Держмитслужби, Мінтрансу, СБУ, а в деяких випадках – з посольствами держав. Розміщення інспекторів у місцях інспекцій обумовлює необхідність сприяння з боку місцевих органів виконавчої влади.

Нормативно-правова основа верифікаційної діяльності Збройних Сил України

Згідно з Статтею 5 Закону України „Про основи національної безпеки України” до основних принципів забезпечення національної безпеки належать „... додержання зобов’язань, визначених у міжнародних договорах України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної безпеки.”

У цьому контексті згідно з пунктом 1 статті 14 Закону України „Про міжнародні договори України” „ ...Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади України... забезпечують виконання зобов’язань, взятих міжнародними договорами Українською стороною, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів для Української сторони, і за виконанням іншими учасниками міжнародних договорів їхніх зобов’язань”.

На підставі статті 11 Закону України „Про оборону України” від 05.10.2000 № 2020-ІІІ та Указу Президента України від 04.07.02 № 618/2002, яким затверджено Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України, відповідальність за практичне виконання заходів за міжнародними договорами у сфері контролю над озброєннями в Україні конкретно покладена на Генеральний штаб, який „ ... забезпечує згідно з міжнародними договорами у галузі роззброєння та контролю над озброєннями інспекційну діяльність на території України та поза її межами, збирає, опрацьовує інформацію та повідомлення відповідно до цих міжнародних договорів незалежно від підлеглості об’єктів інспектування.”

Верифікаційні структури

Після приєднання України у 1992 році до низки міжнародних договорів у сфері контролю над озброєннями була проведена вдумлива організаційна робота з створення умов до їхнього виконання.

Насамперед, згідно з Розпорядженням Президента України від 10.12.92              № 194/92-рп був створений вищий керівний орган - Національний комітет України з питань роззброєння (НКР) та його робочі органи: управління з контролю над озброєнням МЗС України (тепер – Департамент з контролю над озброєннями та військово-технічного співробітництва) та Центр верифікації Збройних Сил України (тепер – Управління верифікації Генерального штабу Збройних Сил України).

До складу НКР входили представники від причетних державних органів центральної виконавчої влади на рівні перших заступників керівників. Від Міністерства оборони України у роботі НКР брав участь начальник Генерального штабу Збройних Сил України.

НКР збирався 1-2 рази щомісячно та оперативно координував вирішення усіх поточних завдань. Саме в той час проходило вивезення ядерної зброї з території України та масове скорочення звичайного озброєння та військової техніки (1974 бойові танки, 1551 бойова броньована машина та 550 бойових літаків).  

Після припинення дії НКР у 2002 році Генеральний штаб фактично став єдиним міжвідомчим координуючим та виконавчим державним органом в Україні, який повинен у повному обсязі забезпечувати проведення заходів верифікаційної діяльності.

З метою повного та якісного виконання міжнародних зобов’язань держави, у Збройних Силах України створена оптимальна „вертикаль” організаційної структури, яка включає:

Управління верифікації у складі Генерального штабу Збройних Сил України, як основний координуючий орган Збройних Сил України з питань верифікаційної діяльності;

регіональні центри та група забезпечення реалізації міжнародних договорів, які розміщені в офіційно визначених пунктах в’їзду/виїзду, та виконують свої завдання за територіальним принципом відповідальності, проводячи збір інформації та забезпечуючи проведення заходів верифікаційної діяльності незалежно від підпорядкованості структур, що виступають об’єктами інспектування;

представники на місцях (по одному при командуваннях видами Збройних Сил, армійських корпусах тощо).

Управління верифікації в межах своєї компетенції:

• організує та координує дії структурних підрозділів Збройних Сил України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади України у ході виконання зобов’язань за міжнародними договорами;
• готує обмінну інформацію, передбачену міжнародними договорами, та здійснює її передачу до Міністерства закордонних справ України для подальшої передачі державам-учасницям офіційними каналами;
• контролює підготовку місць інспекцій до прийому іноземних інспекційних груп;
• організує та забезпечує супроводження іноземних інспекційних груп на території України;
• організує та проводить контрольні заходи щодо дотримання державами-учасницями зобов’язань за міжнародними договорами та угодами у галузі контролю над озброєннями;
• взаємодіє з верифікаційними структурами інших держав-учасниць;
• аналізує стан виконання Україною та іншими державами-учасницями міжнародних договорів;
• розроблює аналітичні матеріали для керівного складу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України;
• проводить взаєморозрахунки з державами-учасницями міжнародних договорів за проведені заходи.

Управлінню верифікації підпорядковані:

• регіональний центр у м.Львові, який відповідає за проведення заходів верифікаційної діяльності на території Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Тернопільської, Хмельницької та Чернівецької областей;
• регіональний центр м.Одеса, який має зону відповідальності на території Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Одеської, Херсонської областей та Автономної Республіки Крим;
• група забезпечення реалізації договорів у м.Чернігів, яка відповідає за проведення заходів верифікаційної діяльності на території Вінницької, Житомирської, Київської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської, Харківської, Черкаської та Чернігівської областей.

Керівництво верифікаційною діяльністю Збройних Сил України здійснює Генеральний штаб, який планує, організує, контролює проведення заходів у зазначеній сфері та координує діяльність державних органів центральної виконавчої влади при проведенні практичних заходів.

Встановлені обмеження за договорами та угодами у галузі контролю над озброєннями

За Договором про звичайні збройні сили в Європі, згідно із заявою України про одностороннє скорочення максимальних рівнів звичайних озброєнь, що обмежуються ДЗЗСЄ, і особового складу Збройних Сил України у ході Третьої конференції з огляду дії Договору про звичайні збройні сили в Європі 29 травня – 2 червня 2006 року, встановлено нові обмежувальні рівні.

У відповідності до пункту 3 статті VII ДЗЗСЄ зазначені зміни вступають у силу з 2 жовтня 2006 року.

Загальний рівень утримання озброєнь та військової техніки на території України, не більш ніж:

бойових танків - 3200 од.,

   у тому числі в регулярних частинах - 3130 од.;

бойових броньованих машин - 5050 од.,

   у тому числі в регулярних частинах - 4350 од.,

   із них бойових машин піхоти та бойових

   машин з важким озброєнням - 3095 од.,

      у тому числі бойових машин з важким озброєнням - 253 од.;

артилерійських систем калібром більше 100 мм - 3600 од.,

      у тому числі в регулярних частинах - 3240 од.;

бойових літаків  - 800 од.;

ударних вертольотів  - 250 од.

Загальний рівень утримання озброєнь на території "флангового" району України (територія Запорізької, Миколаївської, Херсонської областей та Автономної Республіки Крим) не більш, ніж:

бойових танків - 680 од.,

   у тому числі на складському зберіганні - 400 од.;

бойових броньованих машин - 350 од.;

артилерійських систем калібром більше 100 мм - 890 од.,

   у тому числі на складському зберіганні  - 500 од.

Загальний рівень утримання озброєнь на території Одеської області не більш, ніж:

бойових танків - 400 од.;

бойових броньованих машин - 400 од.;

артилерійських систем калібром більше 100 мм - 350 од.

За договорами у галузі нерозповсюдження зброї масового знищення та засобів їх доставки.

1. Згідно з пунктом 6 Постанови Верховної Ради України № 3624-ХІІ про ратифікацію Договору між СРСР і США про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь, підписаною 18 листопада 1993 року, знищенню підлягають 36 відсотків носіїв і 42 відсотки боєзарядів. Це не виключає можливості знищення додаткових носіїв та боєзарядів за процедурами, які можуть бути визначені Україною. На цей час всі носії та боєзаряди знищені (підстава - Договір про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь, ратифікований Верховною Радою України 18 листопада 1993 року);

2. Не розробляти, не виробляти, не випробувати та не розгортати ракети середньої (1000-5500 км) та меншої (500-1000 км) дальності наземного базування (як у ядерному оснащенні, так і з будь-якими неядерними зарядами), їх пускових установок, а також пов’язаних з цими ракетами усіх допоміжних споруд та обладнання (підстава - Договір між СРСР та США про ліквідацію їх ракет середньої дальності та меншої дальності, Україна приєдналась на підставі підписаного в Бішкеку 9 жовтня 1992 року Рішення про участь країн-учасниць Співдружності Незалежних Держав в Договорі про РСМД);

3. Обмежити ризик розповсюдження зброї масового знищення (ядерної, хімічної, біологічної) шляхом контролю за поставками, що можуть використовуватися для створення систем доставки такої зброї, за винятком пілотованих авіаційних засобів, створювати основу для здійснення контролю за поставками будь-якому адресату, на якого не розповсюджується юрисдикція чи контроль уряду за відповідними устаткуванням та технологією виробництва ракет, технічні характеристики яких з корисним вантажем і радіусом дії перевищують установлені параметри. Дві категорії предметів, що являють собою устаткування або технологію:

Категорія I:

• повні ракетні системи та системи безпілотних повітряних засобів, спроможні доставляти корисне навантаження до 500 кг на відстань до 300 км, а також спеціально створені виробничі потужності для цих систем.
• повні підсистеми, що використовуються в системах, вказаних вище, а також спеціально створені для них виробничі потужності та виробниче обладнання: окремі ступені ракет; головні частини; ракетні двигуни на твердому або рідинному паливі; комплекти систем наведення; системи управління вектором тяги; механізми забезпечення безпечного зберігання боєголовок, приведення їх у готовність до дії, установки запалів та підриву.

Категорія II:

• компоненти силових установок; ракетне паливо та його компоненти;
• технологія та обладнання по виробництву ракетного палива;
• технологія і обладнання по піролитичому напиленню та денсифікації;
• структурні матеріали;
• навігаційне обладнання, включаючи інерційне;
• програми ЕОМ та виробниче обладнання, системи управління польотом, авіаційна радіоелектроніка;
• спорудження, засоби та обладнання для запуску і наземної підтримки; комп’ютери ракет;
• конвертори переводу аналогових систем в цифрові; випробувальні споруди, засоби та обладнання;
• програмне забезпечення та ті програми, що мають аналогове відношення до нього або гібридні ЕОМ;
• технологія, матеріали та пристрої впливу на засоби нагляду;
• захист від факторів ядерного ураження (підстава – Режим контролю за ракетними технологіями; Україна прийнята до РКРТ у липні 1998 року);

4. Не розробляти, не виробляти, не накопичувати, не передавати та не використовувати хімічну та біологічну зброю (підстава - Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та її знищення, ратифікована 16 жовтня 1998 року, Конвенція про заборону використання біологічної і токсичної зброї, набула чинності 15 листопада 1998 року);

5. Здійснювати повідомлювальну діяльність у зв'язку з пусками балістичних ракет (підстава - Гаазький кодекс поведінки; Україна приєдналася 25 жовтня 2002 року);

6. Не здійснювати будь-якого випробувального вибуху ядерної зброї та іншого ядерного вибуху, а також запобігати їх проведенню (підстава - Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань, підписаний Україною 27 вересня 1996 року);

7. Не розповсюджувати ядерну зброю, забезпечувати необхідний міжнародний контроль за виконанням державами взятих на себе згідно з Договором зобов'язань, створювати широкі можливості для мирного використання атомної енергії (підстава – Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, ратифікований шляхом підписання 14 січня 1994 року у Москві Тристоронньої заяви Президентів України, Росії та США);

8. Не розгортати системи ПРО території своєї країни і не створювати основу для такої оборони, а також не розгортати системи ПРО окремого району. У межах одного району розміщення системи ПРО радіусом сто п’ятдесят кілометрів Сторона може розгортати не більш ста пускових установок протиракет і не більш ста протиракет на стартових позиціях і радіолокаційні станції в кількості не більше шести комплексів РЛС ПРО (підстава - Договір між СРСР та США про обмеження систем протиракетної оборони; 3 серпня 1992 року Україна взяла на себе зобов’язання виконувати положення Договору стосовно своєї території відповідно до рішення держав-учасниць СНД про участь у Договорі про ПРО).

Згідно з Віденським документом 1999 року заходів довіри та безпеки в Європі.

1. Жодна з держав-учасниць Віденського документа 1999 року (ВД-99) не проводитиме протягом трьох календарних років більше одного військового навчання (тренувань), у якому братимуть участь більш ніж 40000 осіб або 900 бойових танків або 2000 бойових броньованих машин або 900 самохідних артилерійських гармат, причепних гармат, мінометів та реактивних систем залпового вогню (калібру 100 мм і більше);

2. Жодна з держав-учасниць ВД-99 не проводитиме протягом одного календарного року більше шести військових навчань (тренувань), в кожному з яких братимуть участь більше 13000 осіб або 300 бойових танків або 500 бойових броньованих машин або 300 самохідних артилерійських гармат, причепних гармат, мінометів та РСЗВ (калібру 100 мм і більше), але не більше 40000 осіб або 900 бойових танків або 2000 бойових броньованих машин або 900 самохідних артилерійських гармат, причепних гармат, мінометів та РСЗВ (калібру 100 мм і більше);

3. Із зазначених вище шести військових навчань (тренувань) жодна з держав-учасниць ВД-99 не проводитиме протягом одного календарного року більш ніж трьох військових навчань (тренувань), в кожному з яких беруть участь більш ніж 25000 осіб або 400 бойових танків або 800 бойових броньованих машин або 4000 самохідних артилерійських гармат, причепних гармат, мінометів та РСЗВ (калібру 100 мм і більше);

4. Жодна з держав-учасниць ВД-99 не проводитиме одночасно більше ніж три військові навчання (тренування), в кожному з яких братимуть участь більш ніж 13000 осіб або 300 бойових танків або 500 бойових броньованих машин або 300 самохідних артилерійських гармат, гармат, що буксуються, мінометів та РСЗВ (калібру 100 мм і більше).

Згідно з положеннями ВД-99 найбільш суттєвим, з точки зору організації бойової підготовки, є обмеження, які стосуються попереднього повідомлення про заплановану військову діяльність та запрошення спостерігачів на таку діяльність. Тобто, якщо, наприклад, плануються проведення військових навчань, то необхідно пам'ятати – про всі великомасштабні навчання, які проводяться під єдиним оперативним командування самостійно або спільно з будь-яким можливим військово-повітряним або військово-морським компонентами, офіційно буде надаватися інформація про їх проведення.

При цьому будуть зазначатися кількість особового складу, озброєння та військової техніки, що залучається, кількість літако-вильотів літаків та вертольотів, особового складу, який братиме участь у парашутній або амфібійній висадках, а також точні географічні координати району навчань, загальна мета навчань, дати початку та закінчення кожного етапу, пункти завантаження тощо. На додаток до цього необхідно пам'ятати, що за навчаннями можуть спостерігати іноземці, яких Україна має запросити.

5. Згідно з положеннями ВД-99, військові навчання будуть предметом повідомлення, якщо у навчаннях будуть брати участь щонайменше:

9000 осіб, включаючи війська підтримки, або

250 бойових танків, або

500 бойових броньованих машин, або

250 самохідних або/та причепних артилерійських гармат, мінометів та РСЗВ (калібру 100 мм і більше),

якщо вони організовані у дивізійну структуру або щонайменше у дві бригади/полки, не обов'язково підпорядкованих тій самій дивізії;

або у ході навчань (військової діяльності) передбачено здійснити 200 або більше літако-вильотів, виключаючи вильоти вертольотів, або буде здійснена парашутна, вертолітна або амфібійна висадки щонайменше       3000 осіб.

Якщо зазначені вище обмеження мають місця у збройних сил держав-учасниць, то така військова діяльність буде предметом повідомлення. Тобто, кожна держава розповсюджує між державами-учасницями ВД-99 інформацію про проведення великомасштабних навчань, з метою виключення напруги у відношенні безпеки у зоні застосування ВД-99.

6. Згідно з положеннями ВД-99, на військові навчання запрошуватимуться іноземні спостерігачі, якщо у навчаннях будуть брати участь щонайменше:

13000 осіб, або

300 бойових танків, або

500 бойових броньованих машин, або

250 самохідних артилерійських гармат, гармат, що буксуються, мінометів та РСЗВ (калібру 100 мм і більше);

3500 осіб беруть участь у парашутної, вертолітної або амфібійної висадках.

Згідно з двосторонніми угодами з суміжними державами щодо заходів довіри та безпеки у прикордонних районах.

Україна, роблячи кроки до інтеграції в західноєвропейське суспільство, вважає за необхідне мати добросусідські стосунки з суміжними країнами. Виходячи з цього та в розвиток Віденського документа, Україна спільно з ними вживає додаткових заходів довіри та безпеки у вигляді спільних угод, дія яких розповсюджується на райони, що прилягають до державних кордонів з нашими сусідами. На цей час в Україні вже діють такі Угоди із Словаччиною, Угорщиною, Польщею та Білоруссю. У процесі розробки знаходиться проект двосторонньої угоди з Румунією.

У зазначених угодах також є обмежувальні рівні військової діяльності, але вони суттєво зменшені.. Так, проведення військової діяльності у таких зонах, обмежується, якщо у ній бере участь щонайменше:

5000 військовослужбовців, або

100 бойових танків, або

150 бойових броньованих машин, або 

75 артсистем калібру 100 мм і більше; або

здійснюється щонайменше 50 літако-вильотів бойових літаків і/або вертольото-вильотів бойових вертольотів або в ході військової діяльності планується використати літаки та/чи вертольоти, загальна кількість яких складає щонайменше 50 одиниць, або;

у висадках з вертольоту або парашутних десантах бере участь не менше 1000 військовослужбовців.

Крім того, в угодах є додаткові обмеження на проведення військової діяльності поблизу кордонів України. Згідно з ними заборонено проведення військових навчань на рівні батальйону або вище на території, яка прилягає до державного кордону України на відстані ближче ніж: 20 км - з Угорщиною та Словаччиною, з Польщею – 10 км.

Ці обмеження враховуються при плануванні військової діяльності поблизу кордонів.

Фінансування заходів верифікаційної діяльності

Управління верифікації Генерального штабу Збройних Сил України відповідно до наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 29.01.04 № 9 є співвиконавцем бюджетної програми 2101240 “Забезпечення виконання міжнародних угод у військовій сфері” та Державної програми реалізації Договору з відкритого неба, затвердженої Указом Президента України від 29.09.2000 № 1097/2000.

Перспективи реалізації міжнародних договорів та угод у сфері контролю над озброєннями

Перспективними для України та її Збройних Сил напрямами діяльності у зазначеній сфері вбачаються:

участь у міжнародній програмі “Активні зусилля” щодо недопущення порушень у сфері нерозповсюдження ЗМЗ та ракетних технологій;

повне дотримання вимог Гаазького кодексу поведінки щодо нерозповсюдження балістичних ракет та Режиму контролю за ракетними технологіями;

чітке виконання міжнародних зобов’язань щодо дотримання максимальних рівнів з наявності певних категорій звичайних озброєнь та військової техніки.

Всі зазначені напрями активно реалізуються в Україні за участю її Збройних Сил.

На цей час реальним позитивним зрушенням у сфері контролю над звичайним озброєнням могло б стати завершення роботи щодо вступу в дію Угоди з адаптації Договору про звичайні збройні сили в Європі, підписано главами держав-учасниць та урядів на самміті ОБСЄ у Стамбулі в листопаді 1999 року.

На час підписання ДЗЗСЄ носив блоковий характер і дозволив значно зменшити наступальні потенціали держав-учасниць блоку НАТО та колишньої Організації Варшавського договору, забезпечити ефективний контроль за рівнями звичайних озброєнь та утворити високий ступінь “прозорості” військової діяльності.

Зміна геополітичної ситуації в Європі призвела до порушення балансу сил, що складав основу ДЗЗСЄ, та у свою чергу до необхідності внесення відповідних коректив у текст Договору.

Суть адаптованого Договору полягає у впровадженні такої системи обмежень, яка є адекватною новій політичній ситуації в Європі та відповідним механізмам контролю і обміну інформацією.

Проте, на теперішній час Угоду ратифіковано в РФ, Білорусі та Казахстані. Україна також ратифікувала зазначену Угоду, але поки що не передала ратифікаційну грамоту депозитарію. Інші держави-учасниці проводять внутрішньодержавні підготовчі роботи для введення адаптованого Договору в дію.

З можливим набуттям чинності адаптованим ДЗЗСЄ існуватиме нова структура обмежень, а саме: замість групової структури обмежень вводиться національний та територіальний рівні озброєнь для кожної держави-учасниці Договору.

Національний рівень обмежує наявність власних озброєнь по п’яти категоріях (бойові танки, бойові броньовані машини, артилерійські системи калібром більше 100 мм, бойові літаки, ударні вертольоти).

Територіальний рівень обмежує загальну кількість власних та іноземних озброєнь, які дислокуються на території даної держави за її згодою, по трьох категоріях (бойові танки, бойові броньовані машини, артилерійські системи калібром більше 100 мм).

Враховуючи те, що чинне законодавство України не передбачає розміщення на її території іноземних озброєнь на постійній основі, для України національний рівень дорівнює територіальному рівню.

Починаючи з 1 січня 2006 року розпочався ІІ етап реалізації ДВН, який має діяти безстроково. На ньому передбачено виконання ДВН у повному обсязі, з використанням усіх категорій апаратури спостереження і з обов’язковим дотриманням усіх його положень та рішень ККВН (Консультативна комісія з ДВН).

Для створення власного літака спостереження для реалізації ІІ етапу дії ДВН в Україні розроблено програму створення авіаційного комплексу спостереження. За базову основу пропонується літак Ан-148. Щодо апаратури спостереження, то така апаратура з характеристиками, передбаченими ДВН, в Україні на цей час не виробляється. Для її розробки, виробництва та обладнання нею українського літака спостереження потрібне широке залучення міністерств, відомств та наукових закладів України. З цією метою розроблена та затверджена Указом Президента України від 29.09.2000 №1097/2000 Державна програма реалізації Договору з відкритого неба.

У майбутньому можливе використання українського літака спостереження також для виконання топографічних робіт.

Крім того, передбачається можливість розповсюдження режиму “відкритого неба” на нові галузі, наприклад, моніторинг та захист навколишнього середовища.

Назад

 Наші сайти