Кіборг «Флай»: «Уже встиг попрощатися з дружиною та до нас змогли прорватися наші...»

03 лютого 2017, 12:17 | ID: 27099 | Переглядів: 489

Захисник України з позивним «Флай» дивом залишився живим після вибуху в донецькому ‎аеропорту. Солдат вже втратив надію та зателефонував дружині й попрощався з рідними. Хоча доля була прихильна до українського воїна — він повернувся до рідних живим.

«Мене мобілізували аж під час третьої хвилі. Я чекав цього, ходив до військкомату, щоб мене забрали на фронт. Я ж служив у десантних військах, — розповідає Андрій Казмірчук. — А коли призвали, то відправили до роти вогневої підтримки 90-го окремого аеромобільного батальйону».

Уперше потрапив до аеропорту у грудні 2014-го. Від літовища з кожним днем залишалося все менше. Українських воїнів, які «тримали» ДАП, самі терористи називали «кіборгами». Що тільки не робили російські окупанти та ніяк не могли вибити наших солдат із аеропорту. Тоді вони змінили тактику і кожен день гатили по будівлі, врешті щоб не втримав бетон.

Як потрапив у другу свою рокову ротацію до пекельного донецького аеропорту, Андрій розповідає, що тоді не віддавали наказу туди їхати: «То скоріш був крик душі нашого комбрига, прохання. Треба було рятувати наших хлопців і вони були вже там довго, фізично виснаженні, та й моральні сили були на межі. А поряд окрім нас більше нікого не було. Сумнівів їхати чи ні не було, десант своїх не кидає. Це було 16 січня».

...не витримав бетон

ДАП зустрів десантників постійними залпами ворожої техніки, стіни весь час дрижали. Було багато поранених. Серед наших захисників ширилася думка, що терористи просто підірвуть будівлю. Так і сталося.

19 січня ближче до ранку терористи запросили перемир’я, щоб забрати поранених та вбитих. А вже на світанку почали знову стріляти. Потім з’ясувалося, що росіяни не тільки збирали своїх поранених, а й заклали під будівлю вибухівку.

Від першого вибуху будинок склався, наче картонний. Настільки потужним він був. Андрій вцілів. За його словами, він відчував, що кожна наступна хвилина може стати останньою для нього і він зателефонував дружині. «Залишалося зовсім трохи заряду на телефоні, якихось 3%. Я набрав дружину і встиг сказати, що дуже сильно люблю її, сина і доньку, щоб вона виховала достойними людьми наших дітей. Телефон розрядився...», — згадує «кіборг».

Солдати розуміли, що треба чекати іншого вибуху. Терористи так просто не заспокоються.

«Прийшло 20 січня. Коли трохи стих обстріл, я дістав годинника — на ньому було 14:56 і одразу ж стався вибух, — згадує страшні події останіх днів захисту ДАП Андрій. — Мені тоді дуже пощастило, дуже! Я тоді сидів у вікні і тому під моїми ногами був фундамент. А вибух був спереду мене. Мене засипало не сильно, зміг відкопатися». Пощастило більше тим, хто був по периметру приміщення, а хто у середині — переважно поранені лежали у спальних мішках, усі опинилися під завалами, загинули.

Андрій знайшов у бетонних «крихтах» автомат і з ним почав оборонятися. Він перебіжками намагався дійти до пожежної частини, яка була під контролем українських військових, щоб передати командуванню ситуацію в ДАПі. По солдату працював снайпер, терористи не зупинялися. Андрію вдалося сховатися під балкою, де він провів усю ніч. Ніч була дуже довга, «кіборг» пролежав у підталому снігу і вже прощався із життям, адже на ранок його помітить ворог.

«Раптом почув, що наближається МТ-ЛБ. Перша думка промайнула: напевно галюцинації. Та ні, то був наш бронетранспортер, — згадує десантник. — Одній машині вдалося тоді прорватися до нас крізь вогонь і врятувати вцілілих». Андрій Казмірчук останнім лишив аеропорт.

Вранці наступного дня телефон дружини Андрія Світлани задзвонив. «Я вже встигла наридатися, в голову лізли страшні думки, що не побачу свого чоловіка. А ось тут раптом... він сказав, що контужений та ще стегно розтрощене. А головне — живий!», — голос Світлани тремтить від сліз.

Після пережитого Андрія декілька місяців лікувався від поранень. Також потрібна була психологічна допомога. Він досі з болем згадує загиблих побратимів... Війна для нього не закінчилась, зараз разом із іншими демобілізованими створив громадську організацію учасників бойових дій.

Віктор Гром, Військове телебачення України



https://goo.gl/oZRTkB